Суспільство 2017-12-14 13:23 Трегуб Ганна

Максим Стріха: «Наука лишається однією з найздоровіших сфер в Україні»

Заступник міністра освіти і науки розмовляв із Тижнем про реформу української науки, проблеми та завдання на цьому шляху, подолання імітування наукового процесу у сфері захисту дисертацій і сучасний обскурантизм.

Чи можна стверджувати, що ухвалення 2015 року нової редакції вітчизняного Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» маркує початок реформи науки в нашій країні і що вона вже фактично триває два роки?

— На перше відповідь «так». Щодо другого: те, що робиться зараз, не є остаточними контурами реформи, бо сам закон був компромісом дуже багатьох середовищ. Політичної волі ухвалювати щось зовсім радикальне тоді не було, але вперше після 24 років без жодних змін хоч якісь відбулися. Зараз створено Національну раду з питань розвитку науки і технологій — орган, який може стати дуже впливовим гравцем.

Цей закон справді відкрив можливості для змін, і зараз відповідно до нього може бути нарешті сконструйовано Національний фонд досліджень, а також, що теж дуже важливо, запроваджено базове фінансування наукової діяльності в університетах. На останньому хочу наголосити, бо світова наука розвивається значною мірою саме там. Ми ж маємо радянську спадщину, коли наука в університетах взагалі не фінансувалася, бо вважалося, що для цього є академії, а університети для того, щоб навчати. Тому в СРСР університетські вчені отримували кошти виключно за госптематикою. Сьогодні в Україні є невеличкі бюджетні видатки на науку в університетах, але лише за процедурою конкурсу на короткострокові (переважно дворічні) теми. З одного боку, це змушує їх бути дуже динамічними, з другого — один лише невдало пройдений конкурс ставить заклад перед загрозою втрати позицій у науковій сфері, зокрема перед закриттям науково-дослідної частини, бо на це банально немає грошей. 

Читайте також: Просвітництво онлайн. Як волонтерські ініціативи здатні змінити загальний рівень освіченості суспільства

Ми маємо запровадити базове (інституційне) фінансування для науки в університетах. Скрізь у світі є оптимальне співвідношення інституційного фінансування та проектного (ще його називають грантовим). У середньому це дві третини до однієї третини. Базове фінансування дає змогу науковцям чутися більш-менш упевнено в середньостроковій перспективі, а грантове спонукає поводитися активно, щоб отримувати додаткові гроші на перспективні дослідження.

НАНУ має базове фінансування та проблему з грантовим, а університети на науку отримують грантові кошти, а базових не мають зовсім. Мусимо розв’язувати це питання одночасно:для університетів запровадити базове фінансування, а для решти секторів науки — грантове фінансування через Національний фонд досліджень. Готується це відповідно до закону, про який мова вище. Робота просувається, може, не так швидко, як хотілося б, але, зауважте, без жодних поки що великих збоїв. Створити такий орган, як Національна рада з питань розвитку науки і технологій, було складніше, ніж НАЗЯВО, бо йдеться про абсолютно нові європейські механізми, якими ніхто ніколи в нас досі не користувався. Національна рада працює, ось-ось проведе своє перше засідання. Що буде з НАЗЯВО — поки що не беруся робити прогнозів.

Питання про захист фейкових дисертацій і плагіату торкається сфери, де наука перетинається з освітою, спричинює шлейф скандалів, який дискредитує науковців і їхню діяльність у суспільстві, посилює уявлення про наявність там скрізь і всюди корупційної складової. Реформа якось торкається вирішення цієї проблеми?

— Ілюзією є вважати, що в суспільстві, яке загалом хворе, може бути якась сфера, не зачеплена негативними процесами. Попри це, наука лишається однією з найздоровіших сфер в Україні. Не варто говорити про її корумпованість, радше про корумповані сфери в ній. Дай Боже всюди мати такі чесні правила гри, як у моїй фізиці, наприклад. Є інші всім відомі наукові сфери, де ситуація, на жаль, не така добра. Там можна й потрібно вирішувати негаразди адміністративними методами, що МОН і робить. Періодично не затверджує певні дисертації, розформовує «проблемні» спецради тощо. Але зрозуміло, що міністерство нічого не зробить кардинально, допоки не буде сформована нормальна, здорова думка самої фахової спільноти. Як створити в певних напрямах соціогуманітарних наук, на які припадає левова частка рейкових дисер­тацій, нормальну думку спільноти, що була б нетерпимою до таких проявів, — це питання значно складніше. Його потрібно вирішувати спільно і МОН, і науковій спільноті. Відрапортувати завтра про стовідсоткові зміни в цій сфері було б великим перебільшенням, бо хвороба, на жаль, задавнена. 

Будь-які реформи мають починатися з визначення загального стану галузі, яка потребує змін. Якщо говорити про науку, то хто має займатися таким аудитом: новостворена Національна рада з питань розвитку науки і технологій чи також інші установи?

— Ця думка правильна почасти, бо якщо 24 члени Наукового комітету надумають самотужки провести загальний аудит усього, що відбувається в нашій науці, то таке завдання нереальне для виконання. Це годиться для найзагальніших процесів, і тут їхня роль як стратегів неоціненна. Але деталізація плану на нижчих рівнях — це питання зовсім інших структур. Справа Національної ради — допомогти виробити загальну стратегію розвитку вітчизняної науки. Адже вона, згідно із законом, це консультативно-дорадчий орган. Справа інших — втілювати вироблену стратегію. Аудитом мають займатися таки органи, наділені виконавчими пов­новаженнями. 

Читайте також: Як просувати гуманітарні знання

Наприклад, ми збираємося створювати нові дослідницькі структури. Для цього треба зрозуміти дві речі. Перша — що в нас є, бо щось таки маємо. У нас досі так влаштовано, що люди в одному інституті НАН іноді не знають, що є в сусідньому з цієї ж таки академії. Те саме стосується й університетів, які, буває, не знають, що є в їхніх сусідів. Тому потрібно інвентаризувати все, що маємо. Ця справа є завданням не Наукового комітету, а структури, наділеної адміністративними повноваженнями. На мою думку, нею могла би бути Міжвідомча рада з координації фундаментальних і прикладних досліджень, створення якої передбачено ч. 2 ст. 17 закону, про який мова вище. Хоча можливі інші варіанти, і це дискусійне питання зараз. Зрозуміло, що така робота велика й пов’язана з тим, щоб зрозуміти, що ми маємо нині.

Потім треба з’ясувати, які наші пріоритети. Сьогодні ми їх маємо затвердженими до 2020 року, але вони надто загальні, їх треба дуже деталізувати. Слід визначити, що саме в межах цих пріоритетів, враховуючи те, що вже є, мусимо конче наростити. Такі завдання потребують залучення дуже великої кількості людей. Це мають бути фахівці як із власне наукового середовища, так і з сусідніх сфер. Бо якщо ми говоримо про інноваційні пріоритети, то зрозуміло, що мусить бути зв’язок із реальним бізнесом, Міністерством економіки, і це теж варто враховувати.

НАНУ, а також галузеві академії доволі часто називають «монстрами», від яких варто цілковито відмовитися. Є також пропозиції інвентаризації майна цих наукових установ та їхнього злиття. Наскільки ці твердження прагматичні за своєю суттю?

— Зруйнувати ми зможемо, і, власне, це ми вміємо. А от створити з нуля наукову установу світового класу вже, напевно, зараз не зуміємо: обмаль ресурсів. Тому я не вживав би слово «монстри». Так, ці структури архаїчні, і ми всі розуміємо, якого віку керівництво НАНУ, але там зібрано й збережено дуже великий науковий потенціал. Потрібно лишень, щоб вона стала динамічною, відкритою, ефективно комунікувала із суспільством. Певні передумови для цього закон встановлює. Хоча ті невеличкі запобіжники, як-от граничний термін перебування на посадах двома каденціями, уже дехто намагається через Верховну Раду змінити з тим, щоб нинішні президенти могли балотуватися ще на додаткові два терміни. Такий законопроект внесено. 

Очевидно, об’єднувати академії недоцільно, бо за природою своєю НАНУ (за її великої прикладної спрямованості) є продуцентом добрих фундаментальних результатів. Галузеві академії натомість за своєю природою мусять працювати в інтересах конкретних галузей. Медична — в інтересах медицини, аграрна — в інтересах аграрної. Ідеологія закону про науку й науково-технічну діяльність, те, чого дотримуєть МОН, саме й полягає в зміцненні зв’язків цих академій із профільними міністерствами. Тоді вони будуть по-справжньому ефективними. Так, вони можуть займатись і певними елементами фундаментальної науки, але мусять передусім зосереджуватися на розв’язанні прикладних зав­дань, які ставить життя перед суспільством у відповідних сферах.

Тож зведення цього всього докупи насправді породило б некерованого монстра, і другим етапом лишалося б констатувати, що він недієздатний, і закрити його. Я не думаю, що це добрий шлях. А щодо інвентаризації майна, то це зовсім інше питання. Я вже казав про інвентаризацію наукового обладнання. Багато кого хвилює натомість майно та нерухомість академій. Скажімо, гуманітарні інститути НАНУ розташовані на вулиці Грушевського, 4, і багато хто хотів би, щоб там був якийсь розважально-торговельний центр тощо. Питання в тому, хто оцінюватиме. Майно НАНУ й університетів справді стало б ефективнішим, якби там були якість розважальні чи торговельні заклади, а не навчальні аудиторії чи лабораторії: це приносило би більше грошей. Але ми ставимо за мету голий чистоган чи щось інше? Ті, хто думає про інвентаризацію цього майна зараз, найчастіше розмірковують у змальованій парадигмі. Але крім коштів, які може принести квадратний метр забудови в центрі міста, є й інші речі, які важко оцінити в грошовому вимірі. Скажімо, ефект від того, що в престижному будинку розташовані знакові для держави й суспільства наукові установи, а не щось інше. 

Читайте також: Позбавлені грунту. Чому Україна відстає в інноваціях

Я за аудит майна, але гадаю, що його мають проводити не лише ті, хто думає про прибуток від квадратних метрів нерухомості, а й ті, хто переймається майбутнім української науки теж. Бо скрізь, у всіх столицях у центральних зонах, є певна кількість знакових наукових установ.

Програма ЄС «Горизонт 2020», участь у якій бере й Україна, дає доступ не лише до грантового фінансування на наукові дослідження, а й до експертного кола, інструментів аудиту та формування політик у науковій сфері. Чи користуємося ми цим? Якщо так, то як?

— Торік відбувся перший міжнародний аудит нашої науково-інноваційної системи з використанням інструментів саме програми «Горизонт 2020», ініційований МОН. У результаті ми отримали рекомендації, які допомагають змагатися з певними реформаторськими проектами на кшталт уже загаданого. Не з усім погодилися, є моменти, щодо яких можна сперечатися. Але загалом нам рекомендовано розумні й апробовані речі: запустити ефективне грантове фінансування науки через Національний фонд досліджень, запровадити базове фінансування університетських наукових досліджень. Підготовка до цього вже триває. Серед важливих завдань для виконання — створення міжгалузевої інноваційної програми. У цьому в нас поки що недостатній рівень порозуміння з МОН, із Мінекономіки та Мінфіном. Ми готові до такої співпраці й думаємо, що врешті-решт і наші партнери усвідомлять її необхідність. Також нам вказали, що потрібні омолодження та динамізація НАНУ. За нашим законодавством, це прерогатива академії, бо вона автономна, і з кабінетів МОН ніхто не зможе її примусити те зробити. У межах НАН є потужна спільнота, яка теж може сказати своє слово. Нам зауважили на необхідності використання всіх можливостей міжнародної співпраці, почасти ми вже це робимо, але мусимо піднатужитися. І знову фінансування і ще раз фінансування. Аудитори слушно наголосили: без достатнього вкладання коштів сучасної науки не буває.

У бюджеті 2018 року видатки на науку збільшилися. Ми справді, мовою математики, змінили знак похідної. До 2015‑го він був від’ємним, а нині хоч і невеличкий, проте додатний. Навіть за тієї складної ситуації, яка є в нашій країні, Мінфін знайшов можливість відкрити для НАНУ нову бюджетну програму на 500 млн грн на підтримку розвитку пріоритетних напрямів досліджень. Загалом видатки на НАН наступного року зростуть майже на 40%. На жаль, на університетську науку — лише на 12%. Порушуватимемо перед Нацрадою питання, щоб із 2019-го запровадити аналогічну програму підтримки пріоритетних досліджень і для університетів на основі їх атестації. Щодо доступу до грантових коштів за програмою «Горизонт 2020», то ми поки що значно більше отримуємо, ніж платимо до бюджету ЄС. Українським науковим «командам» уже дісталося €17,3 млн, і в наступні роки ми можемо суттєво збільшити кількість цих грошей. Зрозуміло, що в загальному бюджеті програми ЄС це мізер, але для нас то суттєва сума. Уся наша університетська наука приблизно стільки коштує в рік. 

Читайте також: Ворожіння на порожньому мозку

На зміну захисту кандидатських дисертацій у наших країнах приходить система підготовки PhD, докторів філософії в певних галузях. Від перейменування щось зміниться в якості підготовки науковців чи потрібно також оновлювати практичну складову цього процесу? 

— Ми мали кандидатів наук, іноді вельми непоганих, як і аспірантуру. Тепер маємо PhD і збільшуємо там освітню компоненту. Важливо при цьому не загубити компоненти наукової. Поганим у нашій системі підготовки кандидатів була практична відсутність освітньої компоненти, однак принаймні в точних дисциплінах наукова складова була досить потужною, і цього втрачати не можна. Кандидат наук (нині PhD, доктор філософії) все ж таки має бути зрілим ученим, який розв’язав уже вагоме наукове завдання та здатен у майбутньому самостійно ставити такі завдання й розв’язу­вати їх, активно працювати в науці. 

Нове невігластво, обскурантизм і недовіра до науки, що ширяться нашим суспільством, ще одна з проблем, дотичних до загального дискурсу про науку. Реформування цієї галузі здатне якісно змінити таку ситуацію?

— Залежить від того, наскільки суспільство довірятиме вченим і готове їх слухати. У цьому питанні ми перебуваємо в низькій точці порівняно із Заходом, де теж є така проблема. Але там принаймні провідні видання та сайти вміщують щодня інформацію про науково-технічні досягнення, що в Україні радше виняток, ніж правило. Хоча в мене таке відчуття, що й у нас ситуація таки потрошку покращується. Мусимо формувати суспільний престиж науки, здорове академічне середовище, бо тільки воно вміє відрізняти науку від псевдонауки. Також має йтися про певну толерантність: бували випадки, коли те, що здавалося єрессю, за певний час ставало науковим мейнстримом. 

Ми повинні розуміти, що, на жаль, псевдонаука є в усіх країнах. Нікому не вдалося її подолати, зокрема там, де є свобода друку. Важливо, щоб наукове середовище було таким здоровим, аби псевдовчені не мали шансів потрапити на високі позиції, визначати напрями фінансування в науці та її розвиток. Тут мають бути чіткі процедури й механізми, щоб гроші на дослідження отримували гідні цього. 

Новини RedTram

Loading...