Культура 2017-08-10 10:42 Лев Ґодний

Український культурний фонд: саджання саду

Створення Українського культурного фонду (УКФ) ― подія, на яку чекають віддавна. Нещодавно ухвалений Верховною Радою закон пропонує можливості почати цей процес, але, чекаючи на конкретні кроки, варто подумати, що означає поява Українського культурного фонду

Тож почнімо з нарису контексту, в якому працюватиме новостворена інституція. Жан Моне, один із батьків-засновників Європейського Союзу, був змушений сказати: «Якби ми знову створювали європейську спільноту, то мали б почати з культури». Заувага Моне стосується зв’язків між культурою та ідентичністю, він підкреслює, що культура визначає будь-яке політичне життя або принаймні є його важливим елементом. Європейці кажуть про те дедалі частіше й голосніше, час вже й нам. Варто пам’ятати про це, коли, створюючи УКФ, ми починаємо робити перші кроки в напрямку зміни дотеперішньої моделі функціонування культури та мистецтва в Україні.

Більшість дослідників нині доходять згоди, що ідентичність ― це не щось стале і незмінне, а таке, що перебуває в процесі ненастанного творення, тобто вона мінлива і пластична. Хоч такий конструктивістський підхід вважають слушним, тут годиться висловити дві застороги. По-перше, те, що ідентичність вибудовують певні суспільні процеси, не означає, що її можна створити з нічого (ex nihilo). Думаючи про ідентичність, слід пам’ятати, що вона потребує фундаменту, який можна було б потім насичувати новими значеннями, вставляти в новий наратив або оздоблювати новою символікою. Тут відкривається грандіозне поле для управління культурою та мистецтвом. УКФ дістає шанси використати цю ситуацію. Важливо, щоб перші кроки були продуманими, адекватними й творчими.

Як і в економічній діяльності, є різні підходи до модернізації процесів розвитку культури та мистецтва, а також сприяння їм. Можна, наприклад, купити ліцензію на певний тип інституції. Так учинили китайці, придбавши ліцензію на створення в себе британського університету. Ноттінгемський університет у Нінбо (Китай) відчинив свої двері 2004 року. Ліцензійна модель, безперечно, ефективна, але дорога й суперечлива, бо в царині культури та освіти незмірно важко відтворити якість, гарантовану ліцензіаром, у цьому випадку англійським університетом у Ноттінгемі. Можна перейняти структуру, системи, процедури, але важко відтворити людський капітал, хоч у разі адекватних фінансових витрат це реально. Можна створити нову інституційну мережу, як учинив Джордж Сорос на початку 1990-х років у кільканадцяти країнах колишнього совєтського блоку, заснувавши фонди, зокрема й Центри сучасного мистецтва в Києві та Одесі. Завдання цих центрів полягало в модернізації постсовєтських інститутів культури, щоб вони стали фактором змін, який підтримує розвиток відкритого громадянського суспільства, а також у сприянні інтеграції України в міжнародний мистецький кругообіг. Модель, реалізована тими інституціями, донині не дочекалася критичного аналізу, дарма що її вплив на становлення та спосіб функціонування сучасного мистецтва в Україні важко переоцінити.

Читайте також: Володимир Рунчак: «Держава має відпустити культуру від Мінкультури

Можна, зрештою, спираючись на досвід інституцій інших країн, пробувати будувати свої, модифікуючи їх відповідно до місцевого контексту. Так учинила, наприклад, Румунія, створивши мережу інститутів культури, що спиралася на французьку модель культурної дипломатії. Кожне з цих рішень має свої плюси й мінуси, але зрозуміло, що ніхто й ніколи не творив таких інституцій із нуля. Україна, засновуючи Український фонд культури, приймає гібридну модель, у якій можна знайти елементи, запозичені різною мірою з інших країн. Без огляду на обрану модель треба ненастанно брати до уваги виклики, які ставить навколишня дійсність.

Два приклади сучасних інституцій культури, які я добре знаю, ― Інститут Адама Міцкевича (ІАМ) у Польщі й Канадська рада ― не беруться до банального ремесла імпресаріо або продажу культурного продукту. ІАМ так визначає своє завдання: «Нашою метою є творення марки польської культури», інакше кажучи, «творення марки Польща» через презентацію польської культури за кордоном, започаткування міжнародної співпраці й культурного обміну відповідно до принципів зовнішньої політики і закордонної культурної політики Польщі. Канадська рада, що завжди була для мене прикладом розумного вибудовування відносин між мистецькими середовищами та політичними елітами держави, які незалежно від ідеологічних поглядів ніколи не мали сумніву, що «інвестиції у творчість — шлях до процвітання», проголошує: «Шлях до канадського добробуту ― це інвестиції в творчість».
Обидві інституції фінансовані державним бюджетом і є важливими акторами на культурній карті своїх країн. Річний бюджет ІАМ становить 40 млн злотих (280 млн грн). Це найбагатша культурна установа в Польщі.

Канадська рада — потужний і досвідчений гравець на мистецькій сцені, який керує 147 різними програмами і має річний бюджет 180 млн канадських доларів (37 млрд грн). Бюджет ІАМ усемеро більший від передбаченого бюджету УФК, а бюджет Канадської ради — у 92 рази.
Варто пам’ятати, що навіть найкращі ідеї та найздібніші творці потребують інвестицій для розвитку свого потенціалу. Без адекватних засобів ми ще довго будемо приречені сидіти на лаві запасних.

У XXI столітті творчість і культура є двома головними чинниками, що визначають розвинену державу ще і як країну, яка прагне зблизити рівні життя своїх громадян. Саме тому, коли перед нами постають нові суспільні виклики, сприяння творчості й підтримка культури та мистецтва є неодмінними складовими освіти в широкому розумінні. Виховання має спиратися радше на прийняття еволюційних змін, аніж на конфронтацію. Надто важливе це завдання в сучасній Україні.

Читайте також: Стратегія для культури: стимулювати, а не стримувати

Мистецтво і культура — це сам осередок того, що означає для нас бути кращими людьми, і вони відіграють важливу роль у нашій країні з її численними викликами ідентичності для всіх громадян, хоч якими є їхні мова, походження та здібності. 

УКФ буде першою українською культурною інституцією, яка постане перед викликом зміни моделі функціонування й фінансування культури та мистецтва.

УКФ буде змушений узяти на себе завдання, які в інших країнах виконує кілька інституцій. Це серйозний виклик.

УКФ як інституція, творена з нуля, має шанси зібрати команду і досвідчених менеджерів культури, і молодих ентузіастів, готових учитися й працювати над новими рішеннями.

УКФ має шанс стати взірцем формування регіональних і міських інституцій, які підтримують культурну та мистецьку діяльність.

Поки УКФ з’ясує обрій своїх амбіцій і можливостей, візьметься за перші завдання, реалізує перші програми, варто поміркувати ось про що.

Гнучкість: у середовищі, що швидко змінюється, принципове значення має здатність реагувати на зміни, а відтак і нові можливості. Треба пристосуватися до нової інтерпретації підтримки мистецтва. Вже не через види мистецтва, сформовані в другій половині XX століття, а через розмаїття мистецької діяльності XXI століття.

Еволюція мистецької творчості: митці дедалі частіше застосовують у своїй практиці різні засоби й не характеризують себе лише через один вид мистецтва. А паралельно і «традиційні» мистецькі спеціалізації вже не становлять моноліту, водночас не перебувають і в застої, змінюючись під впливом навколишніх трансформацій — і технологічних, і зумовлених міжвидовим синтезом мистецтв.

УКФ має підтримувати й наближати мистецтво нашого часу.

Нові моделі: у відповідь на зміну викликів і на нові різновиди мистецької діяльності виникають альтернативні організаційні моделі, здатні краще виконувати функцію трансмісії між митцем та суспільством.

УКФ має бути каталізатором творчої експресії митців та активного залучення публіки.

УКФ має формувати плинний континуум творення, презентації та залучення публіки. Залучати й надихати різні групи публіки, пропонуючи інноваційні способи презентації, інтерпретації та поширення.

Читайте також: Оксана Забужко: «Українське суспільство сьогодні позбавлене орієнтирів»

Технологія: швидкі технологічні зміни відкривають небачені можливості для мистецького розвитку й поширення мистецтва, але треба розуміти, що збереження темпу, визначеного технологією, може призвести й до зневіри, якщо джерела фінансування обмежені.

Економіка: УКФ має створювати позитивне середовище, яке заохочує до вільного обміну ідеями. Порушувати питання, що формують та надихають нас і як індивідів, і як спільноти.

УКФ повинен своєю діяльністю створити нішу, в якій творці знайшли б зичливих партнерів, готових інвестувати свій час та фінанси в розвиток і поширення культури та мистецтва.

УКФ має підтримувати передусім тих, хто здатний розповідати про Україну та її жителів іншим людям, а водночас і нам самим в усіх регіонах.

Видатний мислитель Юзеф Тішнер охарактеризував цю діяльність так: «Повноцінний діалог формується на основі певного експліцитно або імпліцитно утвердженого принципу: ані я, ані ти не здатні пізнати правду про себе, якщо будемо далекі одне від одного, замкнені в стінах наших страхів, бо ми повинні дивитися на себе немов ззовні, я твоїми, а ти моїми очима, повинні порівняти під час розмови наші погляди, і тільки так можна знайти відповідь на питання, які ми насправді».

Культура й мистецтво творять ідентичність спільнот. А міцна ідентичність дає надію, відчуття впевненості, забезпечує вміле господарювання, економічний динамізм, і це все умови здорового суспільства. Але всього того не можна досягти без місця для ризику та відкритості до нового, а водночас і без зв’язку з минулим, із нашою спадщиною. Перед створюваним УКФ постають виклики і завдання на багатотомну книжку, перелік їх займе роки, тож ми вже тепер повинні змиритись і погодитися з цим. Щоб пожинати плоди, треба посадити сад і довго плекати його, іншого шляху немає, тобто є, бо ж можна за прикладом китайців купити десь ліцензію на розвиток української культури та мистецтва. Є навіть такі, які були б готові дати нам таку ліцензію безплатно, аби ми тільки знову стали частиною спільного культурного простору. Ми вже були там. Повертатися нема куди, перед нами є тільки довгий і тяжкий шлях.  

 

схожі публiкацii

Новини RedTram

Loading...