Світ 2017-06-18 09:47 The Economist

The Economist: Сімейні чвари

Чому росте напруженість між Саудівською Аравією та її найближчими сусідами

Племінні сварки між династіями аль-Тані, аль-Халіфа, аль-Сабах і Саудами є нормою вже не перше століття. Ще від витоків у Неджі — пустельній території в центральній частині Аравійського півострова — ці династії боролися між собою за найкращі прибережні регіони, звідки відправляли піратські ескадри до Перської затоки. Та навіть у моменти криз вони дотримувалися неписаних правил притулку й гостинності. Коли п’ять десятиліть тому династійні володіння перетворилися на держави, їхні народи й далі перетинали піщані кордони, оселяючись на територіях одне одного й одружуючись між собою. Якщо ситуація загострювалася, правителі могли відкликати послів. Та навіть коли 2015 року Саудівська Аравія пішла війною проти Ємену, її король Салман дозволив понад мільйону єменців залишитися на території Королівства.

Арабів Перської затоки подія 5 червня, коли Бахрейн, Об’єднані Арабські Емірати й Саудівська Аравія розірвали дипломатичні відносини з Катаром, шокувала більше, ніж оголошення війни. Адже це порушує їхній поведінковий кодекс. Громадянам Катару дали два тижні на те, щоб виїхати із Саудівської Аравії. Чоловіки-саудівці бояться, що якщо поїдуть за своїми катарськими дружинами, то втратять налагоджене уже життя. На єдиному наземному кордоні Катару із Саудівською Аравією вже вишикувалися багатокілометрові черги. Дюни стали бар’єрами на шляху переміщення людей і товарів, зокрема продовольства, яке Катар здебільшого імпортує. Туризм на ближчі напрямки знищено. ОАЕ криміналізували будь-які вияви симпатії до Катару, зокрема й дописи у Twitter. З Катаром розірвано дипломатичні зв’язки. Три сусідські країни, а також Єгипет і Ємен, закрили повітряні, наземні та морські шляхи до нього. 

Читайте також: Як Катар став блудним сином

Малесенький Катар, що випинається з Аравійського півострова, давно дошкуляє сусідам. Утім, пояснення раптової та безпрецедентної блокади якісь дивні. Ще наприкінці травня емір Катару стояв, посміхаючись, поруч із тими, хто нині перекрив йому всі шляхи. Вони гуртом вітали президента США Дональда Трампа в Ер-Ріяді. Тепер Саудівська Аравія звинувачує Катар в участі в тероризмі. Хоча, якщо пригадати роль саудівських джихадистів у теракті 11 вересня 2001 року, ці закиди звучать дивно. Саудівське духовенство й правителів дратують зв’язки Катару з Іраном, а особливо спільна й дедалі масштабніша розробка Південного Парсу — найбільшого у світі родовища газу. Проте добрі відносини з Тегераном налагодили також Кувейт і Оман, а коли світ запровадив проти Ірану санкції, найбільшу пролазку йому забезпечив Дубай — один із семи еміратів ОАЕ.

Попереднє покоління правителів у Перській затоці шукало консенсусу. Нафтодолари, зброя та благословення від Трампа ризикують перетворити їхніх нащадків на вередливих автократів, яким краще вдаються конфлікти

 

ретензії правлячої династії Катару аль-Тані на світову велич бентежать також інших правителів. Доха намагалася зміцнити власну вагу, даючи притулок «Братам-мусульманам» — провідному ісламістському руху в арабському світі. На території Катару дипломати могли говорити з ісламістами, зокрема улюбленим проповідником «Братів-мусульман» Юсефом аль-Карадаві, донедавна лідером воєнізованого палестинського угруповання ХАМАС Халедом Машалем, колишнім лідером алжирського «Ісламського фронту порятунку» Аббасі Мадані та кількома лідерами Талібану. Медіа-імперія, збудована навколо супутникової телемережі «Аль-Джазіра» багато десятків років допомагає Катару знаходити масову аудиторію. Вона слугувала платформою для дисидентів з усього регіону (окрім Катару) і голосом обурення народу, що вибухнув під час Арабської весни 2011 року. Тоді «Аль-Джазіра» підохочувала революціонерів братися до зброї і підтримувала ісламістів на виборах. Катар фінансував передвиборчі кампанії останніх і наповнював їхні скарбниці, коли вони прийшли до влади.

Однак Аравійський півострів замалий для амбіцій усіх його правителів. Суперництво між ними посилюється, бо кожен намагається створити глобальні портові, авіа-, медіа-хаби, експедиційні війська й фінансові центри. Попереднє покоління правителів у Перській затоці шукало консенсусу й понад усе прагнуло стабільності. Однак нафтодолари, нарощування арсеналів зброї та благословення від Трампа ризикують перетворити їхніх нащадків на вередливих автократів, яким краще вдаються конфлікти, ніж компроміси. Кажуть, що Мугаммад ібн Салман Аль Сауд — молодий заступник кронпринца і фактичний правитель Саудівської Аравії — любить, коли його називають Александром (Великим. — Ред.). Їхні служби розвідки працюють без гальм, поливаючи одне одного брудом, і неважливо, чи кажуть вони при цьому правду, а чи брешуть. Один із факторів, що викликав останню сварку, — оприлюднення електронних листів у катарських ЗМІ, які хакери нібито викрали в посла ОАЕ у Вашингтоні Юсефа Аль Отайби.

Читайте також: Напруженість на Близькому Сході. Як Катар став вигнанцем у Перській затоці

Наразі катарська династія спроможна витримати тиск. Її країна — найбільший у світі постачальник скрапленого газу. Дональд Трамп може тішитися покаранням для Катару у Twitter, але йому доведеться рахуватися з тим, що на «Аль-Удейд» — найбільшій авіабазі США на Близькому Сході — досі дислоковані близько 10 тис. американських солдатів (хоча в ОАЕ воліли б, щоб американці перемістилися до них). Єгипет, який також розірвав зв’язки з Катаром, знає, що, заблокувавши катарський експорт в Суецькому каналі, може напоротися на вигнання єгипетських працівників із Катару. Навіть в ОАЕ хвилюються через те, що Катар може перекрити газопровід, яким постачає газ на внутрішній ринок еміратів. 

Одначе нинішня криза може значно загостритися. Коли Саудівська Аравія перекрила єдиний наземний кордон із Катаром, Іран зголосився підсобити останньому. Можновладці Перської затоки погрожують «каральними, економічними заходами», якщо Катар далі хилитиметься до іранської орбіти. Стрілянина 7 червня в парламенті Тегерана, відповідальність за яку взяла на себе «Ісламська держава», посилює напруження: Іран звинувачує в цьому Саудівську Аравію, хоча й не надає доказів.

Читайте також: Арабський світ: Магічна культура чи втрачена цивілізація?

Цей конфлікт корисний мало кому. Ембарго на авіаперевезення б’є по туризму всіх країн Перської затоки саме тоді, коли останні намагаються диверсифікувати свої економіки. Але іноземці не відрізнять одного королівства від іншого. Інвестори, уже знервовані затяжною війною в Ємені, тепер ще більше остерігатимуться нестабільності на Аравійському півострові. Схоже, що нещодавня пропозиція Трампа про створення «арабського НАТО» провалилася. Плани про вироблення спільної зовнішньої та економічної політики Ради співробітництва арабських держав Перської затоки розлетілися на друзки. Шкода, що немає у світі наддержави, яка переймається більше дипломатією, ніж продажем зброї. 

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Новини RedTram

Loading...