Світ 2017-06-15 12:25 Бініон Майкл

Між двома Brexit

Що чекає на уряд Терези Мей після виборів

Після двох виборів за два роки, що закінчилися політичним безладом, британсь­кий уряд послаблений і спантеличений. Цей момент практично збігається з найбільшим викликом для британської ідентичності та благополуччя з кінця Другої світової вій­ни — стартом переговорів про вихід із ЄС 19 червня.

Багато хто вважає результат червневих виборів найгіршим із усіх можливих. Уряд консерваторів не зміг отримати більшість у парламенті, тож намагається втриматися з допомогою жменьки соціал-консерваторів із північноірландської Демократичної юніоністської партії. Підтримка британцями опозиційної Лейбористської партії різко зросла, але їй не вдалося подолати внутрішній ідеологічний розкол між лівим лідером і поміркованим осередком депутатів у парламенті. Шотландські націоналісти, що при владі там, серйозно програли, тож їхні мрії про незалежність зараз здаються приреченими. Центристська Ліберал-демократична партія не змогла прорватися на хвилі агітації проти «жорсткого Brexit». Тепер країна розколота на північ і південь, старших і молодших виборців, прихильників повного розриву з ЄС і тих, хто хоче зберегти бодай щось після торішнього голосування за вихід.

Читайте також: Вибори у Великій Британії: Торі починають і програють

Прем’єрку Терезу Мей колеги описують «ходячою мертвою». Її звинувачують в егоїстичній зарозумілості, бо вона скликала непотрібні вибори, відмахнувшись від більшості, яку її партія вже мала. Десятки провідних консерваторів вимагали її відставки й засудили, за їхніми словами, катастрофічну кампанію, збудовану навколо персони прем’єрки. Двоє її найближчих помічників, на яких списують далекий від реальності підхід Мей та неспроможність дослухатися до колег в уряді, були змушені піти у відставку. А її відмова вибачитися чи бодай визнати моральну поразку викликала гнів виборців і коментаторів. Багато хто передбачав, що протягом шести місяців кампанії Мей слід чекати ножа в спину від однопартійців.

І все ж таки Мей провадила кампанію. Неміцна, без гумору, понура й догматична, вона й далі наполягала на тому, що країна потребує стабільності та тривкості влади. Як донька священика, вона вбачала свій обов’язок у тому, аби не відступати. Згодом (хоч і надто пізно) на закритій зустрічі з консервативними парламентарями вона вибачилася і визнала, що втягнула країну в безлад, а отже, мала би її з нього вивести. Вона пообіцяла в майбутньому більше прислухатися до інших, розуміти гнів виборців через постійний режим економії, а також зробити урядування прозорішим і відкритішим. 

Вибори показали, що мільйони британців не хочуть цілковитого розриву з ЄС. Багато з тих, хто голосував проти Brexit, тепер підтримали лейбористів

Втім, це мало кого заспокоїло. Більшість допускає, що Мей позбудеться прем’єрського портфеля протягом року. Так само багато хто гадає, що деякі міністри, особливо бунтівний очільник МЗС Боріс Джонсон, таємно змовляються виступати проти лідерства Мей. Але консерватори знають, що в Британії немає настрою до четвертих виборів за три роки. Тож вони вирішили піти згуртованим фронтом, відбитися від спроб лідера лейбористів Джеремі Корбіна сформувати уряд меншості за підтримки всіх опозиційних партій і представити урядову програму, з якої викинули більшість обіцянок, які розлютили багатьох виборців.

На якийсь час цього може вистачити. Але певні внутрішні та зовнішні виклики роблять таку схему урядової роботи нестабільною. Запропонований консерваторами неформальний альянс у парламенті з демократами-юніоністами ризикований. По-перше, він прив’язує Британію до релігійного розколу в Північній Ірландії саме в момент, коли угода про спільне урядування там тріщить по швах, а політики в Белфасті ніяк не можуть сформувати нову коаліцію з націоналістами-католиками від партії «Шинн фейн». Якщо Лондон буде прив’язаний до однієї зі сторін конфлікту, то більше не зможе виступати в ролі незалежного арбітра.

По-друге, ірландська група з 10 депутатів глибоко консервативна в соціальних питаннях. Вони проти абортів, одностатевих шлюбів, ба навіть концепції еволюції Дарвіна. Решта британців виступає «за». Рут Девідсон, популярна й динамічна лідерка консерваторів у Шотландії (єдиній частині Великої Британії, де торі отримали хороші результати), — сама лесбіянка й не сприймає жодного альянсу з ірландськими гомофобами. 

Читайте також: Три нові парадигми інтеграції ЄС

По-третє, навіть за підтримки демократів-юніоністів уряд торі матиме більшість із перевагою лише шість голосів у Палаті громад. Через це йому буде дуже складно проводити хоч якесь суперечливе законодавство або будь-які реформи, бо можуть збунтуватися невдоволені консерватори. Члени парламенту не зможуть нікуди поїхати, аби не пропустити голосування, а якщо захворіють, їх до приміщення привезуть на візочку у швидких, аби гарантувати врахування їхнього голосу. Це виснажуватиме, блокуватиме реформи, необхідні для системи охорони здоров’я та оборони, і, швидше за все, призведе до колапсу уряду протягом року, як уже траплялося в минулому щоразу, коли той мав настільки незначну більшість.

Альянс із демократами-юніоністами ставить під питання всю стратегію переговорів про вихід Британії з ЄС. Будь-який «жорсткий» розрив із ЄС змусить Британію встановити на всіх кордонах контрольно-пропускні пункти, що виконуватимуть функції митного та міграційного контролю. Це стосується й кордону між Північною Ірландією та Республікою Ірландія. Донині межа між ними вже фактично зникла: люди й товари вільно рухаються між північчю і півднем. Навіть демократи-юніоністи, які зайняли жорстку позицію стосовно уряду в Дубліні, не хочуть відновлення кордонів, а натомість бажають «м’якого» Brexit, після якого Британія може залишитися частиною єдиного ринку ЄС.

Це ще яскравіше показує, наскільки реальна криза для нового уряду Мей: у неї немає стратегії Brexit. До виборів вона казала, що хоче «чистого розриву» з Європою, навіть якщо це означає вихід з єдиного ринку. Британські бізнесмени шоковані: вони вважають, що це економічна катастрофа. Таку саму позицію має міністр фінансів Філіп Гаммонд, якого вона давно хотіла звільнити. Він зараз виступатиме за зміну цього плану. 

Читайте також: Виходу поки що немає. Чи відбудеться Brexit узагалі?

Вибори показали, що мільйони британців не хочуть цілковитого розриву з ЄС. Багато з тих, хто підтримав опцію «залишитися», тепер голосував за лейбористську опозицію. Особливо це стосується молодих виборців. У Лондоні, Шотландії та інших частинах країни апологети ЄС розлючені ворожістю Мей до лідерів європейського клубу. Вони вимагають від неї змінити стратегію й через переговори домогтися того, щоб залишитися на єдиному ринку, зокрема дозволити імміграцію з країн ЄС та прий­няти деякі вердикти Європейського суду з прав людини.
Затяті консерватори виступають проти всього цього й радше голосуватимуть проти будь-яких поступок Брюсселю. Тож у Мей дилема: змінювати стратегію переговорів із ЄС, приймати іммігрантів з Європи попри потужний опір у власній партії, чітко розповісти про цілі Brexit, хоча ніхто в Британії досі не уявляє собі стратегії домовляння про вихід. 

Тим часом Брюссель чекає. ЄС не знає, злитися на Британію чи жаліти її через результат виборів. У європейському клубі недолюблюють і Мей, і її погляди. Але там наполягають, що вибори в Британії — це її внутрішня справа. Кажуть, що 27 країн — членів ЄС мають спільну позицію стосовно Британії, що графік переговорів про Brexit зрозумілий, тож вони просто чекають, поки Британія призначить свого уповноваженого.

Чекати вони можуть довго. Через відтягування постраждають і внутрішня політична програма Мей, і переговори про вихід із ЄС. Виборці можуть швидко розчаруватися млявим новим урядом. Проте їх шокує, якщо час на переговори спливе й Британію викинуть із ЄС взагалі без угоди й із перспективою економічної катастрофи. В історії Британії було мало виборів, що мали б для країни такі потенційно небезпечні наслідки. 

Новини RedTram

Loading...