Суспільство 2017-06-15 09:15 Козлюк Станіслав

Справи Майдану. Приспана увага

Чи не найпопулярніше запитання в суспільства, коли мова заходить про розслідування справ Майдану: «Чому досі ніхто не покараний?».

Десятки екс-беркутівців, які втекли до Криму або Росії, гальмування самих розслідувань на початкових етапах, безумовно, дають більш ніж достатньо підстав сумніватися в тому, що бодай хтось із винних отримає своє. У громадськості є запит на результат тут і зараз, а з часом він лише зростатиме й питань ставатиме дедалі більше. Щотижня в Україні відбувається щонайменше десяток судових засідань, пов’язаних із подіями Майдану. Однак чи не єдине провадження, яке так-сяк відоме широкому загалу, стосується п’ятьох колишніх спецпризначенців: Сергія Зінченка, Павла Аброськіна, Олега Янишевського, Олександра Маринченка та Сергія Тамтури.

Нині його вже понад рік розглядає Святошинський районний суд. Екс-беркутівців підозрюють у вбивстві 48 мітингувальників, незавершених замахах на вбивство десятків протестувальників, залякуванні людей та в перешкоджанні мирним зібранням. Деякі представники громадськості нещодавно обурювалася повільністю розгляду справи. Утім, не варто забувати, що від початку суд розглядав менше провадження і з меншою кількістю підсудних, яке потім об’єднали з більшим. Тому суддям довелося починати процес спочатку. Попри доволі високі темпи, — засідання відбуваються двічі на тиждень, під час кожного потерпілі дають свідчення, — громадськість виявляла незадоволення, що згодом вилилося в кілька зірваних судових засідань. Водночас існує низка інших проваджень, про які знають хіба що потерпілі та активісти, що відстежують усі судові засідання, пов’язані зі злочинами часів Революції гідності.

Читайте також: Як столичні суди гальмують справи «Беркута»

За майже чотири роки вималювалося кілька тенденцій, які змушують із тривогою спостерігати за долею майданівських справ. Чи не найбільш загрозливе явище, яке стосується абсолютно всіх судів, — втрата уваги суспільства. Останнім часом до анонсування засідань долучилися не лише активісти з адвокатами, а й прокурори, які закликають суспільство не ігнорувати судові розгляди. Однак напівпорожні зали — доволі очікуване явище, адже «порядок денний» у соціумі за три роки встиг кілька разів змінитися. Відбулася анексія Криму, Росія завела своїх військових на територію Донбасу, декларовані реформи й боротьба з корупцією, на які покладалося багато сподівань, пробуксовують. За таких умов очікувано, що увага, від початку прикута до згаданих проваджень, розпорошується на інші теми. Подеколи навіть самі активісти, не байдужі до об’єктивного розслідування й суду, не завжди спроможні відстежити процеси. А розповісти про всі перипетії засідань не зможуть, певно, й адвокати з прокурорами.

Час від часу увагу до таких процесів своїми перформансами привертають саме активісти. Десь на беркутівців спробують вилити фарбу, десь улаштують гучний пікет у кабінеті судді, десь ледве не доходить до спроб самосуду над підозрюваними, яких суди намагаються відпустити на всі чотири сторони. Однак такі акції відбуваються нечасто й мають хаотичний, а не системний характер. Якщо сторонній спостерігач спробує заглянути на одне зі звичайних засідань (цього тижня їх було щонайменше з десяток), то навряд чи помітить у залі велику кількість «обуреної громадськості» хоч би з тих самих соцмереж. Зазвичай на судах присутні підсудні, їхні адвокати, прокурори, потерпілі та їх представники, журналісти і вряди-годи кілька активістів. Яскраве підтвердження того — процес над згаданими п’ятьма беркутівцями, на якому в останні засідання була напівпорожня зала, а приміщення для журналістів та представників громадськості закрите через незатребуваність. Однак свою роль у такій ситуації відіграє не лише віддаленість у часі від подій майже чотирирічної давності, а й рутинність самого процесу.

Часто провадження по подіях Революції гідності потрапляють до суддів, які свого часу або вже розглядали сфабриковані справи проти активістів Євромайдану, або загалом зарекомендували себе як одіозні особистості

Більшість із десятків засідань, які відбуваються ледь не щотижня, важко назвати цікавими для пересічного українця. Адже на них часто розглядають паперово-бюрократичні питання, як-от підготовка до старту судового розгляду по суті, клопотання прокурорів чи адвокатів, перенесення засідань тощо. З цієї процедурно-протокольної купи час від часу вириваються історії, які розповідають потерпілі, та питання щодо продовження чи скасування арештів. Однак, як показує практика, про вихід на волю чергового підозрюваного в убивствах суспільство дізнається постфактум, коли змінювати ситуацію вже складно. Показовою є історія беркутівця Віталія Гончаренка, якого 6 квітня апеляційний суд випустив з-за ґрат під особисте зобов’язання. Вже 13 квітня у мережі з'явилося відео, записане колишнім спецпризначенцем та його «колегами» у Росії. Кілька років тому за такою самою схемою в РФ опинився екс-командир «Беркута» Дмитро Садовник.

Власне, рішення судів про звільнення колишніх силовиків — це друга загрозлива тенденція, яка знову змушує говорити про термінову необхідність судової реформи. Третя тенденція випливає з попередньої: часто провадження за подіями Революції гідності потрапляють до суддів, які свого часу або вже розглядали сфабриковані справи проти активістів Євромайдану, або загалом зарекомендували себе як одіозні особистості. Тут можна пригадати затягнутий судовий процес зі справами Автомайдану, а саме побиття та викрадення активістів у січні 2014‑го. Як відомо, тоді силовики потрощили автомобілі протестувальників, а їх самих доставили до кількох райвідділків. Згодом київські суди, наприклад той самий Дарницький, ухвалювали рішення про арешт людей за сфабрикованими справами. Через кілька років провадження за цими епізодами потрапили до тих самих установ: Оболонського, Дарницького судів та деяких інших. І прокурори, і представники потерпілих наголошували, що справи мають розглядатися в інших місцях, оскільки згадані служителі Феміди вже сформували своє ставлення до цих епізодів, тож їхня об’єктивність під великим питанням.

Читайте також: "Судді Майдану" поза зоною досяжності

Попри неодноразові клопотання про зміну підсудності, більшість кримінальних проваджень, пов’язаних із Автомайданом, лишилися в тих самих судах і подеколи їх розглядають навіть ті самі судді.

Якщо говорити про одіозних особистостей, то свіжий приклад — справа проти судді, прокурора й слідчих, які фабрикували справи проти майданівців. Розглядала її в Броварському міськрайонному суді така собі Тамара Міхієнкова, відома, наприклад, справою проти Віталія Запорожця. А в Шевченківському суді провадження щодо тітушок, пов’язане із убивством В’ячеслава Веремія, розглядає Олег Лінник, який у січні 2014-го позбавляв водіїв прав за автопробіг до Межигір’я. У його компетенції були також справи проти інших служителів Феміди, які виносили подібні рішення. Таким чином, коло замикається, а судді фактично розглядають справи проти самих себе. Тож питання щодо справедливості їхніх рішень часто лишається риторичним. Що ж у такому випадку робити суспільству? Щонайменше, це відстежувати перебіг засідань і навідуватися в суди. Хоча б заради того, щоб не дивуватися черговому беркутівцю, відпущеному на волю.  

Новини RedTram

Loading...