Світ 2017-06-11 11:59 The Economist

The Economist: Сліпий і слон

У чому іноземці не розуміють Сінгапур і чому його досвід важко відтворити

Сінгапуру ніколи не бракувало прихильників. Багато лідерів країн, що розвиваються, поважають його батька-засновника Лі Куан Ю за те, що він вивів своє місто-державу з категорії «третього» до «першого» світу, і при цьому йому вдалося встояти перед закликами Заходу до більшої політичної лібералізації. Президент Руанди Поль Каґаме, який керує у себе залізною рукою, сподівається, що його країна стане «Сінгапуром Африки». Прихильники Родріґо Дутерте порівнюють із Лі філіппінського президента: той, мовляв, теж вольовий і не толерує злочинність та корупцію.
Останнім часом на острів почали озиратися і з багатого світу. «Хочете позбутися Obamacare? Давайте скопіюємо медичне диво Сінгапуру», — писали в колонці на сайті консервативного американського каналу Fox News невдовзі після обрання президентом США Дональда Трампа. У ній стверджувалося, що «диво» стоїть на двох дорогих республіканському серцю стовпах: «більше влади споживачам і стимулювання конкуренції». Деякі з галасливіших прихильників Brexit мріють про перетворення Британії на «Сінгапур‑на‑Темзі», тобто на гавань для бізнесу, охочого торгувати з Європою, із низькими податками й незначним регулюванням. Як у давній індійській притчі про сліпих і слона, де незрячі описують тварину, судячи з тих її частин, які відчувають на дотик, кожен із цих прихильників міста-держави адекватно розуміє один із його елементів, але не бачить комплексної картини.

Читайте також: Девід Ліптон: «Україна не може загальмувати або піти у зворотному напрямку»

Почнемо з прихильників Brexit. 65-мільйонне населення Британії — це майже у 12 разів більше, ніж Сінгапуру. Воно розкидане територією, що у 337 разів перевищує площу міста-держави. У Британії вже спрощено податки та регулювання, якщо порівнювати їх із європейськими стандартами, але порівняно із сінгапурськими й те, й інше вкрай складне. Максимальний податок на дохід у Британії (45%) зараз удвічі більший за той самий показник у Сінгапурі. Видатки на функціонування державного апарату в Британії — це 38% ВВП, або вдвічі більше, ніж у Сінгапурі. Якщо далі серйозно скорочувати британський бюджетний сектор, то доведеться сильно різати державні видатки й радикально переглядати Національну систему охорони здоров’я. Виборці карали будь-яку партію, що пробувала зробити щось подібне. 

У всій економіці Сінгапуру діє механізм особистої відповідальності, яка підкріплюється примусом і зведеною до мінімуму, але ефективною системою соціального забезпечення

 

Навіть якщо припустити, що ЄС надасть Британії (із низькими податками) легкий доступ до свого єдиного ринку, то остання перебуває у кардинально іншому, ніж Сінгапур, сусідстві. Південно-Східна Азія — це динамічний регіон із 630 млн населення. Багато з цих людей живуть у нестабільних і корумпованих країнах із поганою інфраструктурою. З ефективного Сінгапуру компаніям забезпечено легкий доступ до цих споживачів із мінімізованими ризиками. Натомість Європа, можливо, і стагнує, але, попри загрозу від популістів, має політичну стабільність та адекватне управління. Тому бізнесу не так вигідно створити компанію в Британії, аби продавати щось іспанцям, як у Сінгапурі, щоб продавати індонезійцям. Особливо якщо Британія втратить необмежений доступ до ринку ЄС, а так, напевно, і буде після Brexit. 

Американські консерватори, своєю чергою, мають рацію в тому, що система охорони здоров’я в Сінгапурі досягає якісних результатів, бо робить ставку на особисту відповідальність, конкуренцію та низькі бюджетні видатки. Сінгапурці оплачують більшу частину медичних послуг із власних кишень і мають одні з найвищих показників тривалості життя у світі та найнижчих — смертності при народженні. Країна витрачає на охорону здоров’я лише 5% ВВП, і з них близько 2%  із бюджету. Америка витрачає значно більше — відповідно 17% і 8% ВВП, а її населення значно менш здорове. 

Читайте також: Ще одна галузь економіки

Однак сінгапурська система також значною мірою демонструє елемент примусовості та державного втручання, ніж допустили б американці. Більшістю лікарень там управляє держава. Уряд серйозно субсидує невідкладну допомогу, стимулює конкуренцію, публікуючи рахунки з лікарень. Натомість американські надавачі медичних послуг максимально завуальовують свої ціни, аби пацієнти не шукали, де вигідніше полікуватися. У Сінгапурі держава змушує громадян відкладати до 10,5% на ощадних рахунках Medisave (працедавці туди роблять внески також). А ще субсидує «вигідні та необхідні» ліки. Несертифіковані там ліки, якщо взагалі їх можна дістати, коштують захмарні гроші.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Сінгапурська система охорони здоров’я багато в чому сподобається і правим, і лівим. Не припаде вона до смаку тим, хто вважав, що Мішель Обама, яка заохочувала дітей їсти більше яблук, поводилася як нянька. «Ідеологія, якою керувався Лі Куан Ю, — це не Айн Ренд», — каже Кішор Махбубані зі Школи державної політики Лі Куан Ю. 

Подібний механізм — особистої відповідальності, яка підкріплюється примусом і зведеною до мінімуму, але ефективною системою соціального забезпечення, — діє у всій економіці країни. Понад 90% сінгапурців мають власне житло, але більша його частина — це збудовані державою квартири, куплені за встановлені державою ціни й часто за надані державою гранти. Частково те, де можуть жити сінгапурці, залежить від їхньої етнічної належності: щоб не створювалися гетто за расовою ознакою, у Сінгапурі склад мешканців державних житлових блоків має відображати расовий склад країни.

Складний компроміс

Така соціальна архітектура шокувала б західних виборців, її скасували б західні суди. Але сінгапурці те приймають. Їхній патерналізм забезпечив міжрасовий спокій. Китайська більшість країни уникла насильства, яке переживали китайські діаспори в, скажімо, Малайзії чи Індонезії. Що важливіше, компроміс, запропонований Лі Куан Ю, залишається в силі: неліберальна політика в обмін на якісне урядування і високий рівень життя.

Читайте також: Стриманий оптимізм. Які перспективи відновлення економіки України у 2017 році

Сінгапурські лідери затято захищають свою репутацію судовими позовами про наклепи і перекроюють округи, аби зберегти в більшості правлячу партію. Але вони дбають про безпечні вулиці, першокласну систему охорони здоров’я, хороший громадський транспорт і чисту державну адміністрацію, що реагує на запити. Вибори дають змогу громадянам впливати на політику, хоч і у викривлений спосіб: після найгірших за історію правлячої партії результатів у 2011 році (отримала «всього-на-всього» 60% голосів) вона зайняла значно популістську лінію й через чотири роки переконливо перемогла. 

Відтворити компроміс Лі складно. У рецепті успіху Сінгапуру невід’ємними були обидві складові. Втім, прихильники сінгапурського лідера на кшталт Дутерте чи камбоджійського прем’єра Гуна Сена є адептами тільки складової авторитаризму, але не оптимізованого урядування чи створення багатства. Тим часом обожнювачам Сінгарупу з багатого світу бракує покірної політики, яка дозволяє правителям Сінгапуру вести свій курс, не надто переймаючись наступними виборами чи свободами своїх громадян. 

Новини RedTram

Loading...