Суспільство 2017-06-04 09:26 Станіслав Васін

«Рюмка водки на столе»

Шансон та алкоголь — невід’ємні атрибути «русского мира». Але якщо до війни в Донецьку не відмовляли собі в обох складових, то тепер місцевим любителям Ґріші Лєпса залишився тільки «безсмертний» хіт. Спиртне в «ДНР» може собі дозволити аж ніяк не кожен. На сьогодні в окупації алкогольна продукція є однією з найдорожчих, якщо мова про її якісні види.

Елітний алкоголь продають у Донецьку в спеціальних магазинах, які теж нечасто яскрять різноманітністю. Найбільша проблема тут, як і в місцевих супермаркетах, із винами. Так, у виномаркеті «Сомельє» біля бульвару Пушкіна найдорожчі вина традиційно французькі та італійські. Купивши пляшку за 2,2 тис. руб. (трохи більше ніж 1 тис. грн), ви можете бути впевнені в тому, що це справді буде не сурогат. А от із російськими й навіть кримськими напоями все куди більш плачевно. Тут доволі багато массандрівської продукції, але більша частина її — винний напій, а не саме вино. Продавці запевняють, що це запаси ще довоєнного періоду й із самого півострова налагодити масові поставки якісного алкоголю не вдається. Зате у великих кількостях, як і в супермаркетах, тут ростовське «Саперави», лишень за 230 руб. пляшка. Таке вино відверто відгонить чи то шампунем, чи то мийним засобом. Зрештою, як і раніше, в окупації можна без проблем придбати й українську продукцію, наприклад шампанське «Артемівське», яке коштує в місцевих супермаркетах 269 руб., або близько 125 грн. Дата розливу такого продукту — 10 листопада 2016 року.

Читайте також: По колу

Куди оптимістичніші справи з віскі та коньяком. У тому ж таки «Сомельє» пляшка відомого бренда Johnnie Walker Blue Label обійдеться в 15 тис. руб., або ж трохи менше ніж 7,5 тис. грн. Середня ціна віскі Jameson за об’єм 4,5 л в Донецьку — близько 10 тис. руб. (дещо менше ніж 5 тис. грн), тоді як в українських інтернет-магазинах аналогічний продукт продадуть за 3 тис. грн. Біля вітрин із віскі за 15 тис. руб. завжди можна побачити елітні чорні автівки, часто з охороною в навушниках і бронежилетах, поки хазяйський джип із номерами «міністерства оборони» чекає свого власника.

Що стосується пивної продукції, то з початком окупації Донецьк, який славився власними напоями, наповнився російським сурогатом. Якісні сорти коштують близько 60 руб. за півлітра, тоді як більша частина продукції надходить із РФ, маючи ціну 35–45 руб. і дуже низьку якість. Не так давно Захарченко похвалився запуском місцевого пивзаводу. Однак місцеве пиво не дешевше за російське: літр «Жигулевского» донецького розливу обійдеться в 47 руб., або ж 23 грн.
Справжній рай починається там, де в окупації з’являється горілка. Тут вона найбільш ходовий, доступний і різноманітний продукт. Причому розмаїття задовольняє як вибагливого споживача, так і рядових бойовиків.

Читайте також: Гості Кобозєва

Один із найдешевших варіантів — «Огурцы Классическая». Її чекушка обійдеться в 75 руб., або ж 35 грн. Приблизно рівна їй за ціною «Путинка», яка, за влучним зауваженням мого знайомого, тут «дєло святоє». «Святоє» не тільки тому, що йдеться про головний «русскомірний» продукт, а й тому, що в назві — наймення місцевого бога, котрий завжди на коні й у чорних окулярах. Півлітра «Путинки» коштують 160–175 руб. залежно від точки. Загалом навіть у невеликому магазинчику в окупованих Донецьку чи Макіївці можна налічити до 15 різних видів горілки російського виробництва. Для гурманів елітні алкомаркети пропонують данську горілку по 650 руб. за 1 л або російську «Белугу», 0,7 л якої обійдеться майже в 11 тис. руб.

Читайте також: Невдоволених немає

Однак усе це стосується досить благополучних соціальних шарів, до яких в окупації належать місцеві держслужбовці та чиновники, а також самі працівники торгівлі. А в середовищі бойовиків процвітає попит навіть не на дешеву горілку, а на самогон. Нещодавно мені став відомий епізод лише по самому Шахтарському району, житель якого написав анонімно таке: «Дільничний Шахтарського міськвідділу Максим Кошелєв бере хабарі із самогонщиків по 500 руб. за місяць, щоб їх не чіпали. Таких самогонних точок у нас у районі до 100 (людям якось треба виживати тут, а це єдиний бізнес). Начальник Шахтарського міськрайуправління поліції Юрій Щур у курсі справи, але заходів не вживає. Імовірно, на паях. Найактивніший самогонщик — Валентина Шустова, яка споює місцеву солдатню. Військові скуповують у неї сивуху, а оскільки часто розплачуватися нічим, рубають дроти в навколишніх селах і знеструмлюють їх на тижні». Одначе контраст між джипом із дорогим віскі та обшарпанцями із самогоном уже нікому не помітний: тут, у «ДНР», усе це вже давно злилося в один каламутний потік «боротьби проти фашизму». І флагманом її часто буває та сама «рюмка водки на столе». 

Новини RedTram

Loading...