Суспільство 2017-05-27 10:05 Гончарова Єлизавета

Вода розбрату. Як сьогодні працює система водопостачання на Донбасі

Єдина система водозабезпечення, яка функціонує всупереч наявній лінії розмежування, потерпає від купи проблем, вирішувати які вкрай важко: економічних, екологічних, технічних.

Дуже гостро стоять питання безпеки під час бойових дій, коли зневодненими залишаються цілі райони, а під час обслуговування системи гинуть робітники комунальних підприємств. Однак тема постачання питною водою степового регіону, розділеного лінією фронту, є однією з «гарячих точок» не тільки інфраструктури Донбасу, а й політичного протистояння, насамперед через незрозумілий (чи занадто зрозумілий) алгоритм роботи на окупованій території.

Канал Сіверський Донець — Донбас побудований іще в 1954 році для перекидання води із цієї річки в маловодні регіони Донеччини. Траса каналу пролягає пересіченою місцевістю з перепадом відміток понад 200 м, тому деякі його ділянки проходять у закритих трубопроводах діаметром 2100–2300 мм, однак більша частина каналу — відкрите русло.

Але в цю логіку нині втрутилася війна. Зараз 67% води подається на окуповану, 33% — на контрольовану Україною територію. Звісно, функціонувати окремо й незалежно можуть не всі міста й райони: багато населених пунктів отримують воду з ОРДіЛО. Наприклад, міцно «пов’язані» водою міста Торецьк, Горлівка (водопостачання Торецька відбувається з Горлівської фільтрувальної станції № 2), Авдіївка (вода надходить із Донецької фільтрувальної станції, що в сірій зоні). Крім того, від роботи третього підйому каналу та насосної станції першого підйому «Південнодонбаська», розміщеної між Василівкою та Крутою Балкою (район лінії розмежування), залежить подача води на п’ять фільтрувальних станцій: Донецьку (водозабезпечення населених пунктів Авдіївка, частково Донецьк і Ясинувата, Верхньоторецьке, Василівка, Червоний Партизан), Червоноармійську (Білозерське, Білицьке, Гірник, Добропілля, Мирноград, Новогродівка, Покровськ, Селидове, Українськ та 24 селищ і сіл Донеччини), Великоанадольську (водопостачання Волновахи, Докучаєвська, Вугледара, Новотроїцького та ще шістьох селищ), Маріупольські № 1 і № 2 (Маріуполь, Сартана, Старий Крим).

Читайте також: Попаснянський водоканал через борги не може постачати воду на окуповану Луганщину — МінТОТ

Навіть якщо відкинути моральний аспект створення гуманітарної катастрофи для сотень тисяч людей, то технологічно перекрити вентиль окупованій території можливо, тільки залишивши без води звільнені частини Донбасу. Адже побудувати нові водогони для окремих районів — це радше із царини фантастики, бо ж грошей не вистачає навіть на ремонт тих, що є. Наприклад, лише проект прокладення додаткової лінії для Торецька, щоб виключити залежність від Горлівки, коштує майже 2,5 млн грн, хоча область може профінансувати тільки 500 тис. грн. Ризики часткового зневоднення регіону існують уже три роки, деякі ділянки не мають альтернативного джерела живлення.

Верхньокальміуська фільтрувальна станція має резервне водосховище, об’єму води якого вистачить на три тижні. Приблизно на такий самий період розраховане й Макіївське. Єнакіївська та Волинцівська ФС, своєю чергою, одержуватимуть її кілька місяців із Волинцівського водосховища, стільки само Горлівські № 1 і № 2 — з Горлівського, а Маріупольські № 1 і № 2 — близько трьох місяців зі Старокримського.

«У цей час найпроблемнішою є ділянка третього підйому (район Горлівки). На ній канал має вигляд трубопроводів діаметром 2100–2300 мм, що прокладені в три нитки. Неподалік пролягає лінія розмежування, тому в будь-який момент об’єкт може зазнати обстрілу, — пояснює в. о. гендиректора Олександр Євдокимов. — У 2015 й 2016 роках ремонтним бригадам підприємства вдалося налагодити пошкоджені трубопроводи каналу на третьому підйомі. У ремонтних роботах брали участь працівники не тільки Регіонального управління з експлуатації каналу, а й інших підрозділів підприємства: Єнакіївського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, Донецького регіонального виробничого управління, управління «Донбасводоремонт».

Читайте також: У МінАТО пояснили, чому Україна не припинятиме постачання води на окуповані території

За інформацією КП «Вода Донбасу», проблемною є і ділянка в районі Макіївки завдовжки 12 км. Через кілька аварійних зупинок каналу сталися зсуви ґрунту, які змінили профіль конфігурації його русла, щó збільшило втрати води й погіршило пропускну здатність. Якщо найближчим часом річище не вдасться зміцнити, не виключене його цілковите перекриття, що унеможливить подачу води цією ділянкою.

Із початком бойових дій об’єкти каналу багато разів були обстріляні. Уперше це трапилося 10 червня 2014 року. Тоді від артилерійського удару на території насосної станції першого підйому каналу в селищі Семенівка Слов’янського району загинули двоє працівників «Води Донбасу»: мати й син Семичеви, було серйозно пошкоджено будівлю насосної станції, зупинено роботу агрегатів НС першого та другого підйомів. Тоді канал Сіверський Донець — Донбас був в аварійному режимі зупинений, такого не траплялося за всю його історію. Запустити перший насосний агрегат на станції першого підйому вдалося лише 23 червня.

Відколи точаться бойові дії, було вбито 9 і поранено 12 працівників компанії. Більшість тих випадків сталася в момент відновлювальних робіт, під час виконання службових обов’язків на робочому місці. Це охоронці, зварники, машиністи, електромонтери. Життя семи з них обірвалося 2014 року, у період активних боїв. Останній випадок загибелі був 7 січня 2016-го, коли тяжко поранили працівника Маріупольського регіонального виробничого управління Івана Споденюка, 1956 року народження, слюсаря-ремонтника Павлопільської виробничої ділянки. Через тиждень він помер від травм у лікарні. Тому дуже гострою проблемою залишається відплив кадрів, як і робота персоналу на фільтрувальних станціях у зоні бойових дій. Навіть дорога до місця роботи постійно пов’язана з ризиком для життя і здоров’я. Багато кваліфікованих і досвідчених фахівців пішли, а в умовах бойових дій, що тривають, знайти рівноцінного співробітника дуже складно. Особливо це важливо в тих ланках водного господарства, де без фахівців не обійтися. На балансі компанії «Вода Донбасу» перебуває 19 фільтрувальних станцій, розміщених як на підконтрольній Києву, так і на тимчасово окупованій території. Усі ФС були побудовані в 1950–1960-х, окрім Донецької, яку запустили в 1985 році. Тож стан цих об’єктів навіть до війни викликав занепокоєння.

Читайте також: Віддайте наше сміття іншим

«На початку бойових дій об’єкти Донецької фільтрувальної станції були пошкоджені обстрілами одні з перших. У червні 2014 року руйнування були масштабними, постраждали практично всі об’єкти: адміністративно-побутовий корпус, лабораторія, будівля фільтрів, гараж, автомобільна техніка. За весь період бойових дій об’єкти Донецької фільтрувальної станції дістали понад 300 пошкоджень», — повідомляє Євдокимов. Але комунальники підкреслюють, що, попри найнебезпечніші умови роботи, проведення лабораторних аналізів якості питної води не припинялось і за весь період роботи в умовах війни випадків інфекційних захворювань через неякісну водопровідну воду зафіксовано не було.
«Робота фільтрувальних станцій під час бойових дій — це не тільки загроза життю та здоров’ю персоналу, а й величезні проблеми в придбанні й доставці реагентів для очищення води та реактивів для лабораторних аналізів. У 2015 році реактиви були надані як гуманітарна допомога Швейцарським бюро розвитку та співробітництва, у 2016-му — Міжнародним комітетом «Червоного Хреста». Завдяки міжнародній допомозі всі фільтрувальні станції компанії та Центральна контрольно-винахідницька проектно-пошукова водна лабораторія, яка здійснює методичний нагляд за роботою всіх лабораторій, забезпечені реактивами для виконання необхідних аналізів води джерела й питної води» — таку інформацію надає прес-служба «Води Донбасу».

І якщо самим жителям регіону важливо перед­усім мати якісну послугу за будь-яких умов, то для багатьох інших питання цих умов принципове. Навіть у звільнених містах Донеччини люди вважають, ніби великі тарифи на воду зумовлені тим, що їм доводиться розкошелюватися «й за того хлопця». На запитання про алгоритм оплати водопостачання для населення окупованих земель Тиждень отримав офіційне повідомлення від компанії «Вода Донбасу»: «На території, що не підконтрольна українській державній владі, населення платить за воду місцевим водоканалам, що надають послуги централізованого водопостачання й водовідведення. Усе майно, зокрема транспорт, незалежно від адреси структурних підрозділів по цей чи по той бік лінії розмежування, перебуває на балансі КП «Компанія «Вода Донбасу». Зовнішнє управління компанією введене не було».

На практиці процес плати за спожиту воду є таким: звичайний житель, наприклад Донецька, йде у відділення місцевого «Сбербанка» й оплачує єдину квитанцію, у якій указано всі послуги: від квартплати до електроенергії та водопостачання. Печатка на цьому документі «центрального республіканського банку ДНР». Хто і як отримує надалі ці гроші, дізнатись офіційно неможливо...

Новини RedTram

Loading...