Політика 2017-04-20 09:13 Голуб Андрій

Між бажанням та спроможністю

Політики заплутались у власних інтригах, реформи не відбуваються, а державі бракує стратегії розвитку. Припускаю, що відшукати банальніше речення в журналістському тексті складно. Ця теза майже завжди відповідає політичній ситуації і характеризує владу. Тому й перетворилася на шаблон.

Це доволі складно пояснити в розмовах іноземцям, і це ніяк не хочуть розуміти політтехнологи (або їхні клієнти), які марять «третім Майданом» мало не щотижня. Українці звикли до того, що влада не робить належного. Пояснення такої ситуації всім давно відоме. Його переповість будь-який експерт у соцмережах: «Усі вони однакові й ніяк не накрадуться».

Куди важливішою для українців є відповідь на інше запитання: «А чи змогли б, якби захотіли?». Інакше кажучи, владу в нас поділяють на ту, яка «не хоче й не може», і ту, яка «може, але не хоче». Перша взагалі неприйнятна, від другої можна щось вимагати й отримати.

По приклади не треба далеко ходити. Саме неспроможність найбільше закидали Вікторові Ющенку. Саме нездатність піти геть від Росії стала початком кінця Віктора Януковича.

Обрані після Революції гідності президент і народні депутати перетнули екватор свого терміну на посадах. За цей час представники однієї політичної групи зробили багато для зосередження у власних руках майже всіх повноважень. Петро Порошенко опирається на парламентську коаліцію, в якій більшість має його фракція, а міністри уряду його соратника Володимира Гройсмана нещодавно відсвяткували рік перебування при владі. Однак разом із повноваженнями ця група прибрала до рук і всі можливості. Питання зводиться до того, формальний це контроль чи фактичний.

Гройсман намагається залишатись у комфортних умовах і не ризикувати. Тому можливості уряду є менш очевидними, ніж решти владних інстанцій

Показовою є ситуація у Верховній Раді. На папері існує парламентська коаліція, яка до того ж нібито має резерв у вигляді численних депутатських груп, котрі пов’язують з іменами тих чи інших олігархів. Однак фактично за останні кілька місяців Рада продемонструвала повну неспроможність. Спочатку відбулася тривала епопея із призначенням аудиторів НАБУ, яка завершилася нічим: свою людину коаліція проштовхнути не змогла, але й чужих не допустила. Цей провал іще можна списати на небажання депутатів, які відмовилися від публічної відповідальності за вкрай сумнівну історію. Та опісля сталися події, які вже складно пояснити інакше, ніж неспроможністю. Парламент провалив законопроект про Конституційний Суд. Окрім того, депутати відхилили у другому читанні зміни до закону Савченко. Все й нічого б, якби не важливий момент: судова реформа нині головна складова президентської риторики. Та й серед людей важко знайти прихильників чинної судової системи. Недолугістю закону Савченко влада пояснювала зростання злочинності, активно критикували цей документ і ЗМІ. Після тих подій спікер Андрій Парубій розпустив депутатів аж на місяць — до 16 травня. Він, звісно, заявив, що перерви немає, а «є робота в комітетах і робота в округах».

Читайте також: Терапія президентської партії

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман рік тому всім пообіцяв показати, як правильно керувати державою. І відразу ж таки ухвалив справді важливе рішення про встановлення ринкової ціни на газ. На зростання тарифів можна дивитися по-різному, однак заперечувати важливість рішення вкрай складно. Інша річ, що за весь час перебування Гройсмана на чолі уряду ухвал такого масштабу більше не було. Звісно, є ще ініціатива про мінімальну зарплату 3200 грн, однак це важко зарахувати до непопулярних реформ, яких на черзі достатньо. Дуже складно оцінити, наскільки змінилася ситуація з реформуванням країни саме після призначення уряду Гройсмана. Портал VoxUkraine спільно з кількома іншими організаціями свого часу запровадив Індекс моніторингу реформ, який оновлюють кожні два тижні. Експерти оцінюють дії не лише Кабміну, а й інших органів влади. Однак характерно, що за час перебування Гройсмана на посаді індекс жодного разу не досягнув показника 2 й вище (за шкалою від –5 до +5), який укладачі вважають прийнятним. Раніше, хоч і зрідка, це все-таки траплялося.

Гройсман намагається залишатись у комфортних умовах і не ризикувати. Тому можливості уряду є менш очевидними, ніж решти владних інстанцій. Поки що уряд бореться з наслідками блокади Донбасу. Міністр енерговугілля Ігор Насалик пообіцяв зупинити імпорт антрациту з Росії після підписання контракту зі США. Інша річ, що про постачання американського вугілля та переобладнання українських ТЕС ведуть розмови від самого початку окупації Донбасу, однак справжня, а не формальна блокада цих територій чомусь виявилася для України несподіванкою. Станом на 19 квітня в нашій країні зупинили вже п’ять із шести ТЕС, які працюють на вугіллі антрацитової групи, задля його економії. Справжнім показником можливостей уряду обіцяє стати запланована реформа охорони здоров’я. Її, не виключено, розглянуть у парламенті вже найближчим часом.

Читайте також: Суди, санкції та блокада

Іще одним важелем чинної влади є правоохоронні органи, і тут також чимало запитань. Знову ж таки мова не про бажання влади справді позбутися корупції та реформувати систему. Йдеться про необхідний мінімум для виживання: здатність боротися з речами, які становлять пряму загрозу національній безпеці й відповідно самій владі. Громадські активісти досі самостійно виявляють сепаратистів та російських агентів, які подекуди навіть отримують держфінансування (як в історії з громадською радою при Міноборони). Судді досі відпускають беркутівців, підозрюваних у злочинах проти майданівців, а потім ті опиняються в Росії. Одіозних колишніх правоохоронців, як-от Ігор Цюприк, досі призначають на високі посади (13 квітня він став заступником прокурора Луганщини).

Якщо не вдаватись у конспірологічні теорії, то важко уявити, як саме втеча рядового беркутівця до Росії може бути вигідна нинішній владі. Натомість виникають сумніви щодо її спроможності в принципі уникати таких випадків. Замість системної роботи правоохоронці часто обмежуються гучними заявами або взагалі незрозумілими рішеннями, після чого самі стають об’єктами жартів. Наприклад, 19 квітня Кабмін (вочевидь, не без бажання нового керівництва поліції) вніс зміни до опису однострою поліцейських. Нововведення торкнулися саме форми генеральського складу, якому повернули право носити лампаси і прикрашати комірці, краватки, погони й кашкети візерунками у вигляді «дубового листя та гілочок калини». Мабуть, саме таке «повернення до традицій» допоможе змінити ситуацію в боротьбі зі злочинністю, а зовсім не обіцяна роками реформа слідства.

Читайте також: Що топ-політики обіцяють і як за це (не) голосують

На четвертому році після революції влада опинилась у становищі, коли мова зовсім не про її бажання реформувати країну. Нині їй слід довести свою здатність це робити. Інакше можуть виникнути проблеми куди серйозніші, ніж примара дочасних виборів парламенту.

Новини RedTram

Loading...