Суспільство 2017-01-12 13:55 Тинченко Ярослав

Списки полонених. Момент істини

Чому в офіційному списку полонених українців понад 40 загиблих

Це давно мав хтось зробити. Нарешті сталося: Надія Савченко опублікувала списки осіб, яких визнають живими та такими, що перебувають у неволі, а також списки з «бажаними полоненими», які надають українська сторона та представники так званих ЛНР і ДНР. Остання категорія — це, найімовірніше (з упевненістю на 90%), загиблі. І їхні тіла навіть є в наявності, але вони не ідентифіковані. Тепер нарешті можна публічно розповісти про те, про що раніше казати було неможливо. Про ідентифікацію загиблих, частина яких вважається полоненими. Наразі можна проаналізувати лише список наших бранців, оскільки самопроголошені «ДНР» та «ЛНР», наскільки мені відомо, свого часу відмовилися надавати інформацію про не ідентифіковані тіла, які перебувають на «тій» території.

Офіційний список осіб (полонених), яких вимагає видати українська сторона у представників сепаратистів на Мінських переговорах, складається зі 119 прізвищ (однак за нумерацією — 121 позиція, бо два номери пропущені). Чомусь у цьому переліку фігурує «кіборг» Тарас Колодій, якого напередодні свят звільнили з полону. Самопроголошені республіки з цього списку підтверджують наявність лише 38 осіб (і додають ще 4-х українських заручників, яких немає у наших списках). Побіжний погляд на перелік зі 119 осіб, складений у СБУ, приводить до таких висновків:
1. У списку є кілька суттєвих граматичних помилок у прізвищах. Важко повірити, щоб такий документ українські високопосадовці могли комусь або десь показувати: невже ніхто з них уважно не читав його? Приміром, у переліку фігурують пункти «Віктор Анатолійович Кумановський, 19.02.1975 р. н. (№ 58)» та «Віктор Анатолійович Нумановський, 12.02.1975 р. н. (№ 77)». Зрозуміло, що це одна й та сама особа, але перша літера у прізвищі другого варіанта написана неправильно. Ідеться про солдата-прикордонника Віктора Анатолійовича Кумановського, який пішов із життя 7 серпня 2014 року. На місці його загибелі 23 листопада 2014-го працювала група пошуковців Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»). Тоді там було знайдено сім тіл прикордонників. Одним із них і виявився Віктор, якого перепоховали на батьківщині ще в серпні 2015 року. Інформація про це є на офіційному сайті Державної прикордонної служби України.

2. Крім Кумановського (Нумановського) у списку фігурують прізвища ще 8-ми військовослужбовців, які офіційно визнані загиблими правоохоронними органами (Нацполіцією), а також членами родин. Кілька з них перепоховані на батьківщині, інших родичі залишили на кладовищах тимчасово не ідентифікованих воїнів, але там уже встановлено пам’ятники. Це Олександр Білоус (№ 4), Олексій Ващук (№ 11), Сергій Грибков — у списку його помилково записали як «Гребков» (№19), Вадим Демчук (№ 26), Роман Диллєр (№ 27), Леонід Крепець (№ 56), Віктор Кумецький (№ 59), Юрій Пилипчук (№ 82).

Читайте також: Невідомою залишається доля лише 4 «кіборгів»

3. Не менше 22-х військових, яких українська сторона намагається повернути з полону, уже давно ідентифіковано за ДНК серед загиблих, що поховані у Старобільську, Запоріжжі та Дніпропетровську як тимчасово не встановлені захисники України. Більшість тіл зазначених бійців була знайдена та вивезена моїми колегами-пошуковцями, а тому інформація про них зібрана максимально повна. Однак оперативно-розшукові (та кримінальні) справи по солдатах не закриті. Частину цих справ Нацполіція вже закривала на підставі беззаперечних збігів ДНК та обставин знаходження тіл пошуковцями. Потім родини зверталися до СБУ, там їм надавали довідки, що особи, які Нацполіцією вважаються загиблими, перебувають у списку полонених. На підставі цих довідок родини загиблих зверталися до суду або прокуратури і там скасовували рішення слідчих з Нацполіції. Звісно, виникає запитання: а звідки в СБУ дані про те, що ці особи перебувають у полоні? Зазвичай із тверджень тих самих членів родин, які «впізнавали» своїх близьких на відео в Youtube, викладених сепаратистами. Правда, у більшості випадків «упізнані» — це зовсім інші люди, причому встановити цю обставину для слідчих органів нескладно. Але вони цим не займаються. Відкриття/закриття справ по ідентифікованих за ДНК загиблих, чиї родини не хочуть визнавати їхньої смерті, перетворилося на «футбол» між Нацполіцією та СБУ.

4. Як мінімум 11 військовослужбовців, чиї прізвища є в списку, також загинули, навіть є їхні тіла. Однак або збігів за ДНК немає (аналізи слід переробляти), або родини не здавали зразків ДНК, або ще сумніше: немає слідчих по справах. Наведемо два такі приклади.

У списку «бажаних полонених» українською стороною під № 104 записано 19-літнього солдата 80-ї окремої аеромобільної бригади Сергія Тимощука. Ще 31 серпня 2014 року, під час боїв за Луганський аеропорт, у Міністерстві оборони України цей юнак був визнаний як загиблий на підставі свідчень його командира та свідків. Однак його тіло не вдалося вивезти з гарячої точки. На початку вересня з Лутугиного (місто поблизу Луганського аеропорту, нині перебуває на окупованій території — Ред.) по всіх можливих телефонах почала дзвонити відчайдушна дівчина — медсестра місцевого моргу. Вона буквально благала забрати тіла п’ятьох десантників із 80-ї бригади, які там перебували. Їх треба було негайно ховати, бо холодильники в цьому медичному закладі не працювали. Лише у середині жовтня шляхом неймовірних зусиль і хитрощів удалося перевезти цих п’ятьох небіжчиків до Дніпропетровська. До того часу якимось дивом працівники моргу на непідконтрольній Україні території зберігали ці тіла і від природного розкладу, і від ворога. Чотирьох бійців ідентифікували за ДНК та давно перепоховали. По п’ятому збігів досі немає. Але це однозначно юнак із «вісімдесятки»: лице розпізнати неможливо, але форма з відзнаками — десантника. Зразок ДНК здавала мати Сергія Тимощука, однак збігів не було, тож вона плекає надію, що син живий і перебуває в полоні. Тривалий час мама та сестри Сергія відмовлялися повторно здавати ДНК. Коли ж їх нарешті вдалося переконати, а також домовитися з фахівцями про проведення дуже складної метахондріальної експертизи, не знайшлося… слідчого! Постанову на повторну експертизу ДНК для мами та документи для здачі аналізів сестрам має виписати саме слідчий, у провадженні якого перебуває справа по зникненню безвісті Сергія Тимощука. Вона ще 2014 року була заведена в управлінні Нацполіції в Хмельницькій області (родина мешкає у Славуті), однак за останні півроку не вдалося знайти ні слідчого, ні слідів цієї справи.

Читайте також: У СБУ розповіли, скільки українських вояків після полону перейшли на бік бойовиків

Трохи інша, але не менш сумна історія, із солдатом 51-ї окремої механізованої бригади 25-літнім Сергієм Жуком (№ 35 у списку). 29-го серпня 2014 року він виходив на своїй БМП з Іловайського котла. У складі екіпажу, усередині автомобіля, разом із Сергієм були В’ячеслав Іонов та Ігор Кушнір, на «броні» (тобто зовні) – ще двоє товаришів. Про це достеменно відомо зі слів одного з військовослужбовців, який перед початком руху БМП подзвонив родині та перерахував усіх, хто їхав із ним. Ця геройська машина відірвалася від основної колони та опинилася посеред поля, оточена російськими підрозділами. Усі члени екіпажу билися до останнього. БМП підпалили: вона горіла так, що навіть розплавився алюміній у двигуні... Тіла двох загиблих хлопців, які їхали «на броні», вдалося забрати відразу після тих сумних подій. Усередину ж машини довго не можна було залізти: була гаряча. Лише 15 вересня 2014 року пошуковці Місії «Евакуація-200» змогли дослідити БМП ізсередини та виявити спалені останки трьох інших воїнів. Двоє з них, згадані В’ячеслав Іонов та Ігор Кушнір, уже давно ідентифіковані та поховані на батьківщині. Мама Сергія Жука також здавала ДНК, причому кілька разів, але збігів немає. Вочевидь, рештки третього загиблого були настільки пошкоджені вогнем, що відбулася деструкція клітин. Слід робити ексгумацію та повторно відбирати зразки ДНК. Мама зверталася до слідчих органів з клопотанням про ексгумацію останків, які похованні на Кушугумському кладовищі у Запоріжжі. Їй відмовили...

З полоненими бойовиками «ДНР» та «ЛНР» приблизно така сама ситуація. Згідно зі списками представників сепаратистів та російської сторони, оприлюднених Надією Савченко, вони вимагають:
-524 особи — т. зв. ДНР;
-283 особи — т. зв. ЛНР;
-102 особи — Російська Федерація.

Загалом 909 осіб, але деякі з них повторюються у списках російської сторони та сепаратистів. Тепер звернемося до цифр не ідентифікованих загиблих з тієї сторони:
▪ щонайменше 500 таких тіл поховано у Донецьку та деяких інших містах (ця цифра неодноразово оприлюднювалася бойовиками представникам Міжнародного Червоного Хреста та інших гуманітарних організацій);
▪ не менше 70 тіл сепаратистів та росіян поховано на кладовищах тимчасово не ідентифікованих осіб на українській території;
▪ невідома кількість не визначених загиблих похована на території т. зв. ЛНР.

Читайте також: У ЗСУ доповіли про бойові й небойові втрати за 2016 рік

Надія Савченко пропонує обміняти 42 українських заручників, підтверджених сепаратистами, на 256 осіб, які утримуються на території України. Представники «ДНР» уже відмовилися від цієї пропозиції. Сумнівно, аби процес переговорів загальмувався: після публікації цих списків родини полонених та заручників, які підтверджені, з обох боків фронту вимагатимуть у свого керівництва довести справу до кінця.

Але паралельно з цим треба негайно зрушити з мертвої точки процес ідентифікації загиблих. Тим більше, за минулі 2,5 року пошуковцями зібрана максимально повна інформація, яка навіть без експертизи ДНК дає змогу зробити досить впевнені висновки. Хотілося б щиро сподіватися, що в Нацполіції відреагують на неї та почнуть допомагати тим родинам, які хочуть довести справу з ідентифікації до завершення.

---------------------------------------------------------

Станом на ранок 11 січня 2017 року на Facebook-сторінці Н. Савченко з’явилися перші уточнення у списку «бажаних полонених» з української сторони. Двох викреслили як таких, що загинули; про одного згадали, що він давно звільнений з полону. Однак дописали ще 14 «умовно полонених». Із них щонайменше 6 — загиблі, причому троє вже давно ідентифіковані за ДНК, а ще по трьох є в наявності тіла, але родини категорично відмовляються здавати ДНК, плекаючи надію, що їхні близькі таки в полоні... Якщо подібна тенденція збережеться, то найближчими днями варто чекати збільшення списку «бажаних полонених» приблизно на 50-60 імен (за рахунок тих, кого вважають зниклими безвісті). Але це вже ми проходили: восени 2014 року «Офіцерський корпус» Рубана вже викладав подібні списки, які завдали більше шкоди, ніж принесли користі.

Новини RedTram

Loading...