Суспільство 2016-10-20 12:34 Казанський Денис

Відпрацьований матеріал

Чому Росія поспішає покласти край отаманщині в самопроголошених «республіках»

Вбивство польового командира Арсєнія Павлова (Мотороли) стало шоком для прихильників «ЛНР» і «ДНР», а також для російських націоналістів, які їм співчувають. Однак загалом для тих, хто уважно стежив за процесами на окупованому Донбасі, ця смерть абсолютно не була несподіванкою. Адже вона цілком укладається в логічний ланцюжок подій, які відбуваються в ОРДіЛО протягом останніх двох років.

Впливові польові командири, які прославилися на перших етапах війни, пасіонарії, що мали авторитет серед народних мас, швидко зробили свою справу й стали не потрібні. Їх використовували в перші місяці конфлікту, коли їхня харизма була необхідною, щоб активно залучати в «ополчення» місцеве населення. Але надалі, коли Росія взяла курс на політичне вирішення конфлікту, польові командири стали не потрібні. Зачищати їх почали ще з кінця 2014 року. Когось, як-от Ігоря Безлера або Іґоря Стрєлкова, просто тихо відкликали до Росії, когось ліквідували. Тому дивує не сам факт, що Моторолу вбили, а те, що це сталося тільки тепер, наприкінці 2016-го.

Арсєній Павлов був відверто зайвим у форматі тієї «ДНР», яку Росія вибудовувала на Донеччині. З кінця 2014-го Кремль вирішив робити на Донбасі ставку на місцеві кадри з українськими паспортами й став відкликати своїх людей, які керували конфліктом на початковому етапі. Крім того, російські куратори вирішили будувати в «республіках» вертикаль влади за путінським зразком. А спиратися така вертикаль може тільки на посередніх, мовчазних виконавців, але ніяк не на бравих отаманів, які живуть війною. Найкраще для цієї мети підходили старі кадри, що зарекомендували себе роботою в Партії регіонів. На них і вирішили зробити ставку.

Читайте також: Ненаправлений вибух. Хто стоїть за замахом на Плотницького?

Моторола — громадянин Росії, стрєлковець, пасіонарій — явно був у цій схемі зайвим, чужим. Очевидно, що його перебування в Донецьку рано чи пізно мало добігти кінця. Деякий час тому ходили чутки, що він може податися воювати до Сирії, проте цього не сталося. А подальша присутність у Донецьку розкрученого в медіа польового командира з російським паспортом, який разом з іншим російським громадянином Іґорєм Стрєлковим увійшов до Слов’янська навесні 2014 року й почав там бойові дії, явно була незручною для Росії. Фактор Мотороли дозволяв Україні бути непоступливою на переговорах у Мінську й давав приводи говорити про російську військову присутність на Донбасі. Москві ж необхідно домагатися скасування санкцій та змушувати Україну приймати «ЛДНР» до свого складу.
Спроби списати вбивство Павлова на українських диверсантів видаються нелогічними, і це кажуть навіть самі бойовики. Павлова добре охороняли, і доступ сторонніх людей до його під’їзду був виключений. Одразу після загибелі Мотороли в пабліках сепаратистів стали з’являтися свідчення бойовиків, які стверджували, що версія про «українську ДРГ» безглузда.

«Будинок, у якому жив Моторола, охоронявся дуже добре. Так, охорона не є абсолютною гарантією порятунку від убивць. Але саме це вбивство — інший випадок. Приміщення, у якому була встановлена бомба, замикається на ключ, і доступ туди має дуже обмежена кількість осіб, що вивозять сміття, а також працівники комунального підприємства та їхнє керівництво. Тобто сторонні туди проникнути не могли. А якби вони якимось чином заволоділи ключами, незнайомі особи, які намагаються проникнути в підсобне приміщення, відразу потрапили б у поле зору охорони, яка моніторить обстановку в дворі», — написали в групі «Сводки ополчения Новороссии».

Піддавали сумнівам український слід й інші авторитетні в середовищі сепаратистів спікери, такі як Максім Калашніков та Анатолій Нєсміян (блогер Ель Мюрид).

«Новина цілком звична для «народних республік», що стали бандитськими. Швидше за все, ні­якої «української ДРГ» і близько не було. Навряд чи ліквідацію замовили з політичних мотивів: Моторола був підкреслено поза політикою. Залишається кримінал, і навіть не важливо, чи був залучений Павлов у кримінальні схеми, чи, навпаки, відмовився в них брати участь», — написав Нєсміян.

Читайте також: Колишні «герої Новоросії»

«Вбивають, прибирають небезпечних і для Києва, і для Москви висуванців народної війни, справжніх вождів. Як Мозгового. Як знищують зараз у Луганську перших керівників ополчення. Того самого Ципкалова. Його перед смертю катували, потім повісили. Не «правосєкі», а начебто «свої». Ще Гіві залишився. Але тенденція очевидна. Повстанці Донбасу виявилися небезпечними не так для Києва, як для Москви», — написав Максім Калашніков.

За його словами, Росія намагається політичними методами інтегрувати «ЛНР» і «ДНР» до складу України й усуває всіх, хто міг хоч якось цьому завадити.

Утім, і без цих коментарів загалом зрозуміло, що смерть Мотороли — лише чергова ланка в довгому ланцюзі смертей інших отаманів і командирів «ДНР» і «ЛНР», яка тягнеться ще з 2014-го.

Зачистки погано керованих польових командирів, які піддавали сумніву авторитет Захарченка та Плотницького, спочатку навіть не намагалися списувати на Україну. Ліквідацію козацьких отаманів у Ровеньках та Антрациті, яка сталася ще в 2014 році, офіційно проводило «МВД ЛНР». А вбивство польового командира луганських бойовиків Олександра Бєднова на прізвисько Бетмен, яке відбулося 1 січня 2015-го, офіційно взяла на себе «прокуратура ЛНР», котра заявила, що Бєднов був знищений під час спроби затримання, оскільки чинив опір «владі».
Однак після його вбивства в середовищі прихильників «ЛДНР» здійнялася хвиля обурення. Тому подальші вбивства мудро вирішили списувати на невловимих українських диверсантів, які з дивовижною майстерністю навчилися з’являтися в тилу ворога, проводити найсміливіші акції і потім так само непомітно зникати. Звісно, у це ніхто не вірив, але ж і спростувати таку версію також неможливо, оскільки жодних доказів не було.

Цікаво, що в усіх випадках майже відразу після ліквідації польових командирів розпадалися й створені ними збройні формування. Так, після вбивства Бєднова перестала існувати ГБР «Бетмен». Після вбивства Мозгового — його бригада «Призрак» як самостійне формування. Імовірно, така сама доля незабаром чекає і на «Спарту», яку очолював Арсєній Павлов.

Читайте також: Облога Трої та інший новітній «епос» сепаратистів

Час польових командирів на цій війні минув. У великій геополітичній авантюрі, розв’язаній в Україні Кремлем, вони були лише пішаками, якими в певний момент не шкода пожертвувати. Коли Моторола, нехай і опосередковано, став заважати Росії перевести конфлікт із воєнної площини в політичну, немов за помахом чарівної палички нізвідки й виринула та сама невловима «українська ДРГ». І, вочевидь, це не остання її поява.

Дуже показовою виявилася реакція на вбивство бойовика блогерів, наближених до Владіслава Суркова. Пов’язаний із ним відомий блогер та письменник Едуард Баґіров написав у Twitter образливу лайку на адресу загиблого, який, на його думку, «взяв на себе функції російської держави, нікого не питаючи про це». А колишня координаторка прокремлівського руху «Наши» Крістіна Потупчік пожартувала на тему загибелі Павлова, чим викликала обурення серед підписників.

Але представники кремлівської гвардії загалом мають моральне право так зневажливо ставитися до вбитого бойовика. Адже й створили його теж вони. «Герой Моторола» з’явився завдяки потужній пропагандистській машині, яка розкрутила його образ у ЗМІ. І перебував у центрі уваги рівно стільки, скільки був потрібен своїм творцям.

Новини RedTram

Loading...