Суспільство 2016-07-16 10:35 Яна Вікторова

Стресостійкість

Здається, рік тому я купувала на ринку батарейки до годинника. Продавець, перевіряючи їх, заговорив, як у нас заведено, «за політику».

Обізвався й підозріло замовк: «А взагалі за кого ви?». Поки я думала, моє мовчання хлопець розтлумачив на свій лад, а відтак розміркував: «Я за Україну, мені велося краще при ній, але боюся, що ввійдуть українські війська й почнуться чистки та вбивства. Я чув, що таке було в Краматорську та Слов’янську». Він майже все життя торгує ліхтариками, батарейками, копійчаними дрібничками на тому ринку. А боїться ось таких глобальних речей, розмірковуючи про своє краще майбутнє. За цей рік знайшов постачальників російського товару, продає чайники нікому не відомих торгових марок, але навряд чи його можна назвати щасливим. Цікаво узагалі, кому стало краще від усіх змін, що відбулися? Я знаю кількох людей, котрі мають щасливий вигляд, але вони за цей час щось здобули. Щось — це посаду, нову, вищу, ніж доти, а вона обіцяє перспективи, зарплату, впевненість. Але більшість тих, кого знаю, не виграла, а втратила. Загубила плани, колективи, друзів, можливості, розваги, відпустки, оптимізм, а дістала загострення хронічних хвороб, утому, безсоння, страхи, байдужість…

Читайте також: Матриця

У мене є кілька знайомих, які років 20 працюють у торгівлі. Мова не про ринки — про великі супермаркети. Тренінги, навчання, бонуси, корпоративи, свята, різноманітна мотивація, нагороди й усілякі інші заохочення були невід’ємною частиною їхнього життя багато років. Їх учили ввічливості, гнучкості, азів маркетингу. Професори й польові коучі в таких самих умовах мотузкових тренінгів… Щасливе, хоча й дуже насичене життя. Щоліта сторінки цих приятелів у соцмережах прикрашали нові фотографії з відпочинку в Криму, Єгипті, санаторіях України. Вони будували домівки, навчали дітей, купували авто в кредит, жили стабільним життям щасливих людей. Я побачила одну зі знайомих кілька днів тому. Може, спека, може, втома робочого тижня, може, все відразу. У неї є робота, але на тлі того життя, у якому єдиною проблемою було виконання плану, нині проблем значно більше: треба мотивувати людей трудитися за копійки, економити електрику, опалення, виконувати всі колишні обов’язки і, як і раніше, працювати на виконання плану. Ніби все те саме.

Читайте також: З «армії» на волю

А що тоді змінилося? Зрозуміло, що немає вже ніякого навчання, бонусів, корпоративів та всього того, що робило їхнє життя яскравішим і привабливим. Зникли плани, поїздки, а головною в робочому процесі виявилась економія — світла, зарплати, персоналу. Навіщо брати ще когось, якщо зважувати й фасувати можуть охоронець і прибиральниця, касирів на 14 місць вистачить двох, а якщо буде дуже потрібно, когось замінить старший… Нові реалії, у яких дуже багато роботи, дуже багато головного болю. І якщо вважати компенсацією та мотивацією надалі зарплату, то так, ці мотиви діють, адже багато кого звільнили, хтось не витримав сам. Позбулись усіх тих, хто влітку 2014 року виїжджав із міста й не ходив на роботу. Виявилося, то була своєрідна перевірка на стійкість — вірність компанії та спільній справі. Так, гарт торгівців із таким досвідом бере своє: супермаркети живуть, виживають, працюють, змагаються на міцність із мережею «Народних». А взагалі всі ці речі дуже несуттєві: стимули, бажання, високі матерії. Хочеш їсти? Працюй. Мий із вищою освітою підлоги, розставляй, маючи великий досвід, банки на полиці, роби все інше. Мабуть, недарма проводили всі оті польові навчання, коли треба було ловити колегу руками, тримати мотузку, не давати впасти…

Читайте також: Як я служила в «ополченні»

Я знаю щасливих людей. І придивляюся до них: у чому їхній секрет? Дехто не бере нічого в голову: все якось саме розрулиться, чого марнувати нерви? Хтось поринув у нові хобі: спорт, книжки, плетіння, участь у виставках… Хтось пише далеку від політики пригодницьку літературу, а хтось дегустує алкогольні напої… Є і ті, хто просто надягнув маску, як на карнавалі щасливої людини. Вони уникають розмов про політику і проблеми. У спеку їм не жарко, а коли не платили, вони якось обходилися довоєнними запасами варення та круп… Щасливі люди! Хотіла б навчитися таких рис, здобути їх. Навчитися усміхатися, радіти сьогодні на сьогодні: погоді, сонцю, хлібу та грошам хоч на один день. Але, якщо не набула таких навичок раніше, навряд чи нині вдалий час для цих тренувань. А взагалі в місті немає потреби в тренерах, психологах, маркетологах, іміджмейкерах — тих, хто раніше був прикрасою великих компаній. Слід хотіти й уміти щось продавати, гнучко пристосовуватися до нового життя. Тоді матимеш великі перспективи.

Телефонувала самотня тітка: чи можна прийти помитись і пообідати в нас. У них воду дають тільки увечері на кілька годин, лише холодну. А пообідати — навіть без пояснень. Бо ж пенсія 2 тис. руб., а це багато в чому обмежує, хоч і дає великі можливості мріяти та жити спогадами. Іще одна ознака життя сьогодні.

Новини RedTram

Loading...