Світ 2016-07-01 11:56 Віталій Рибак
  ▪  

Маніфест Моґеріні

У новій Глобальній стратегії ЄС із зовнішньої та безпекової політики пріоритетами є антитерористична діяльність, стабілізація сусідніх регіонів та подальший розвиток «європейських цінностей», однак планів щодо конкретних дій зовсім обмаль

28 червня Високий представник ЄС із закордонних справ і безпекової політики Федеріка Моґеріні представила нову Глобальну стратегію Європейського Союзу.  Розроблялась вона майже рік: у червні 2015-го Європейська Рада доручила пані Моґеріні оновити програмні засади стратегії ЄС на глобальній арені.  Глобальна стратегія ЄС вперше офіційно документується. Раніше, у 2003-му, розроблялась лише стратегія безпекової політики, яка супроводжувалась доповіддю Хав'єра Солани щодо її імплементації у 2008-му. 

Новий документ, вже не суто безпековий, а глобальний, був покликаний підкреслити роль Європейськогого Союзу на світовій арені,  підкреслити глобальні виклики, які стоять перед організацією. Найголовнішим із них наразі, безперечно, є результат британського референдуму, хоча сама Британія у тексті жодного разу не згадується. Стратегія була прийнята у один із найбільш важких періодів існування ЄС і, цілком можливо, закінчувався у поспіху, аби відреагувати на рішення громадян Сполученого Королівства та довести впевненість європейських лідерів — ту ж впевненість у собі, яку вони демонстрували на саміті ЄС у Брюсселі цього тижня. Однак після прочитання стратегії виникає більше питань, ніж знаходиться відповідей.

У документі декларується п’ять основоположних пріоритетів зовнішньої політики ЄС:

  1. Безпека Євросоюзу. Тероризм, гібридні загрози, економічна нестабільність, зміна клімату та енергетична вразливість — все це загрожує організації. Саме тому планується розбудова європейської колективної безпеки (за якою моделлю — невідомо) та поглиблення співпраці із НАТО.
  2. Державна і соцієтальна стійкість на Сході та Півдні. Аби її забезпечити, планують тільки розбудовувати політику сусідства. У цьому пункті також декларується потреба у надійному процесі отримання статусу держави-кандидата на членство. Планують інвестувати у розвиток і країн аж до Центральної Азії та Центральної Африки.
  3. Інтегрований підхід до конфліктів. ЄС планує комбінувати напрямки ведення політики, адже у таких конфліктах, як сирійський та лівійський, є проблеми на різних рівнях: локальному, національному, регіональному та глобальному. Про гібридну війну у одній східноєвропейській країні — ні слова.
  4. Кооперативний регіональний порядок. Регіональна динаміка розвивається у відповідь на глобалізацію. Саме тому ЄС намагатиметься підтримувати регіональну інтеграцію.
  5. Глобальне урядування 21 століття. Водночас із заявленим у попередньому пункті, ЄС буде прагнути встановлення глобального порядку, що базуватиметься на правах людини, міжнародному праві сталому розвиткові. Для цього Євросоюзу намагатиметься зберегти силу та вплив ООН.

Для того, аби нормально працювати у напрямку цих п’яти пріоритетів, ЄС планує стати:

  1. Таким, що заслуговує на довіру. Цю довіру ЄС планує розбудовувати на базі попередніх досягнень та єдності.
  2. Здатним на швидкі відповіді. Дипломатія повинна базуватись виключно на Лісабонському договорі, а спільна безпекова політика повинна швидко реагувати на виклики.
  3. Згуртованим. Повинен бути чіткий взаємозв’язок між спільною політикою ЄС та діяльністю окремих країн-членів, а також між зовнішнім та внутрішнім її аспектами.

Уже ці вступні пункти показують, що новий документ намагається охопити все одразу та віддає перевагу красивим формулюванням над конкретикою.

У тексті скрізь помітне намагання Євросоюзу залишатись сильним після Brexit. «Європейський Союз не може руйнувати мости із зовнішнім світом, аби лише захиститись від загроз. Втеча від світу лише руйнує можливості, які дає об’єднання», — йдеться у пункті про подальше розширення організації. Воно планується, однак без жодних конкретних ідей.

Дещо більше готових стратегій можна знайти у розділі про безпекову політику. ЄС намагатиметься розбудовувати повноваження та вплив Європейського оборонного агентства через поглиблення кооперації між країнами-членами та інвестиції у наукові дослідження в оборонній сфері. Основним напрямком стане антитерористична діяльність, яка полягатиме у більш інтенсивному обмінові даними між спецслужбами. Цікаво, що автори документу також планують гуманітарну політику в цьому напрямку. «Ми будемо поглиблювати роботу в питанях освіти, комунікації, культури, молоді та спорту заради боротьби з насильницьким екстремізмом. Ми буде працювати над контр-радикалізацією за рахунок розширення наших партнерських відносин з громадянським суспільством, соціальними суб'єктами, приватним сектором і жертвами тероризму, а також за допомогою міжрелігійного та міжкультурного діалогу», — читаємо в стратегії.

Варто наголосити на тому, що на шістдесяти сторінках документу Україна згадується  лише двічі: у розділі про конфлікт із Росією. У підпункті про перспективу розширення йде мова про Західні Балкани та Туреччину, але не про Україну. Коли говорять про політику сусідства, згадують Туніс та Грузію, однак не нас.  

Мир і стабільність в Європі вже не є реальністю. Росія порушила норми міжнародного права і дестабілізувала Україну, що, разом із тривалими конфліктами в Чорноморському регіоні, заперечило саму суть європейського безпекового порядку», — йдеться у стратегії.

Отже, Україна — жертва. А Росія? Безумовно, агресор, але і… партнер, стосунки із яким просто переживають не найкращий період. «Істотні зміни у відносинах між ЄС і Росією базуватимуться на повній повазі до міжнародного права і принципів, що лежать в основі європейської безпеки, в тому числі і Гельсінського заключного акту та Паризької хартії. Ми не визнаємо незаконну анексію Криму Росією, не приймемо дестабілізацію Східної України. Ми будемо зміцнювати ЄС, підвищувати стійкість наших східних сусідів і підтримувати їх право вільно визначати свій підхід до ЄС. В той же час, ЄС і Росія є взаємозалежними. Тому ми будемо залучати Росію до обговорення розбіжностей і співпрацювати, коли наші інтереси будуть співпадати», — такою бачать Моґеріні та її команда роль Євросоюзу у конфлікті. А як, до речі, планують зміцнювати безпеку в регіоні? Поглибленням співпраці із ОБСЄ.

Таким чином, Глобальна стратегія ЄС із зовнішньої та безпекової політики радше нагадує маніфест. Мовляв, дивіться, ми досі сильні, незаважаючи на тероризм, євроскептицизм та геополітичну кризу у стосунках із Росією. Документ дає обмаль чітких планів дії, натомість у ньому дуже часто йде мова про ефемерні «європейські цінності» та кооперацію між країнами-членами у всіх можливих напрямках. Завдяки цьому Європейський Союз якраз чудово підкреслює свою теперішню слабкість на міжнародній арені.