Новини 2020-02-21 09:01

Максим Віхров: Майдан — інструмент далеко не універсальний

Майдан, залишаючись основою певного ціннісного консенсусу, не повинен бути єдиним шаблоном для колективних дій.

Майдан — інструмент далеко не універсальний. Як засвідчили події останніх шести років, повалення режиму не означає автоматичних реформ, а лише відкриває вікно відповідних можливостей. Щоб скористатися ними, мати контроль над вулицею недостатньо — треба оволодіти також державними інститутами. Про це пише журналіст Тижня Максим Віхров.

 

«А для цього революціонери (чи то пак драйвери реформ) повинні бути не тільки під вікнами владних кабінетів, а й усередині, тобто не лише впливати на владу, а й бути її джерелом. Для останнього революція не є обов’язковою, якщо існує демократична змінюваність влади. Але ротація керівництва країни ще не гарантує результату, якщо на зміну старим елітам не приходить контреліта принципово іншої якості. Якщо збудувати барикади чи навіть створити виборчий штаб можна навіть спонтанно, то формування контреліти та її політична організація потребують зовсім іншого підходу», — пояснює він.

 

До того ж, зауважує Віхров,  попри те що до Революції гідності були залучені мільйони, вона, як і будь-яка революція, була справою меншості. У подіях Майдану брало участь лише 20% населення України, причому 11% безпосередньо у вуличних акціях протесту, а 9% допомагали їм харчами, речами та грішми. Не секрет і те, що існували значні регіональні та соціальні диспропорції. Якщо в західних регіонах до Революції гідності в той чи інший спосіб долучилося понад 30% мешканців, то на Півдні та Сході тільки 2–3%. Якщо серед громадян із вищою освітою у ній брали участь 25%, то із середньою освітою 14%, а неповною середньою 7% («Демократичні ініціативи», КМІС, 2014). Тому стверджувати, що Майдан став загальнонаціональною дією, було б великим перебільшенням. Знову ж таки вважати це докором несправедливо. У критичні моменти історії активна меншість може задавати той чи інший напрям розвитку подій, а більшість приймати його або ні.

 

«Однак жодна країна не може успішно розвиватися від революції до революції. Тому Майдан, залишаючись основою певного ціннісного консенсусу, не повинен бути єдиним шаблоном для колективних дій. Так само єдиним критерієм колективних дій не може бути ступінь їх радикальності. Опанувавши складну науку вуличного спротиву, українське громадянське суспільство має навчитися боротьби в інших формах, зокрема «мирними», чи то пак «кабінетними», засобами. Як показує досвід останніх років, це потребуватиме не менших сил і ресурсів, аніж боротьба на барикадах» , — наголошує він.

 

Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»

схожі новини