Олександр Мотиль

Американський виборчий психоз

23 Жовтня 2020
Хто виграє президентські вибори в США — Дональд Трамп чи Джо Байден? Згідно з усіма опитуваннями, Байден. Чому ж тоді демократи зажурені?

Бо Трамп — це Трамп. Попри всі свої грубощі, неоковирності, побрехеньки й тому подібне електорат його любить — саме через усі ці грубощі, неоковирності й побрехеньки. Трамп — свій. Він хороший чолов’яга. Він говорить так, як є (He tells it like it is). Цей останній рефрен найчастіше чути: Трамп не зважає на політкоректність і говорить правду чи, скоріше, вдає, що говорить правду.


І справді, його безпосередність вражає. Надто не замислюється, перебільшує, підбріхує, паплюжить — але нібито щиро, правдиво, наче якийсь невихований малюк. А не як демократи, що схожі на старців-крутіїв, яким не можна ніколи, ніде й нізащо вірити, навіть якщо й говорять правду. Якийсь дивний парадокс, що втілює суперечності та розбіжності сучасної Америки.


Тому зрозуміло, чому демократам дещо страшно. Непередбачуваність Трампа означає, що й вибори можуть бути непередбачуваними. Навіть не йде мова про можливі маніпуляції, а про випадковості. А може, певна частина нейтральних виборців раптом полюбить Трампа? А може, Трамп улаштує якусь несподіванку: підпише мирний договір, кине на когось бомбу, поцілує чорношкіру актрису, підхопить коронавірус і за кілька днів видужає? А може, сама доля дасть йому козир?..

 

Читайте також: Із війною за плечима

 
Такою може бути недавня смерть Рут Бейдер Ґінсбурґ, ліберальної членкині Верховного суду й героїні феміністок. Трамп призначив Еймі Коуні Баррет на її місце. Це консервативна жінка, а ще й до того — ревно віруюча католичка. Демократи не зможуть закинути їй, що вона не відповідає інтелектуальному рівню, бо всі згодні: вона непересічна знавчиня права. Якось не випадає й критикувати віруючу людину, особливо тепер, коли всі віросповідання вважаються частиною мультикультурного багатства США. І важко критикувати жінку, як зуміла поєднати успішну кар’єру із сім’єю. Небезпека для демократів очевидна. Якщо виступатимуть різко проти Баррет, хтозна, чи не сполохають певну частину виборців.


А загалом, серед багатьох американців (і демократів, і республіканців) поширена безнадійність, яка пов’язана з передчуттям прийдешньої катастрофи. Зі стовідсотковою впевненістю знають: якщо виграє «не наш», то достеменно буде біда. І то глибока, широка й безвихідна.

 

серед багатьох американців (і демократів, і республіканців) поширена безнадійність, яка пов’язана з передчуттям прийдешньої катастрофи. Зі стовідсотковою впевненістю знають: якщо виграє «не наш», то достеменно буде біда. І то глибока, широка й безвихідна


Звичайно, панівне в США передчуття якогось остаточного екзистенціального кінця — не тільки певний психоз. Чи втримаються демократичні інститути? Чи знайдеться спільний дискурс, спільна ідентичність? Ніхто не відає.


Але одне, мабуть, напевне: рівень політичної культури радикально знизився. Грубість стає (а може, вже стала) нормою. І крикливість. Не в останню чергу це заслуга Трампа, чия поведінка часто не витримує жодної критики. Чималий внесок зробили також праві й ліві радикали: своїми підпалами, демонстраціями, лозунгами, перебільшеннями…


Але винними є й самі американці. Їхній антиінтелектуалізм (про який уже давно писав відомий історик Річард Гофстедтер) горезвісний. Їхнє нехтування культурними надбаннями й правилами поведінки так само поширене і серед лівих, і серед правих. Можна сказати, що Трамп певною мірою є дітищем американської культури, її втіленням.

 

Читайте також: Президентські дебати у США: "Клоун" і "стиль бульдозера"


Якщо це так, тоді виправити ту культуру, піднести її на відповідний рівень — справа не кількох місяців і нового президента, а кількох років (якщо не десятиліть) і багатьох президентів. Ба більше: це означає, що Трамп не буде останнім трампом. Буде їх більше, і правих, і лівих…
Для української діаспори подальша наявність трампізованої Америки матиме різні наслідки. Для дітей третьої хвилі це буде продовженням чи посиленням статус-кво, до якого ми звикли. Дамо собі з тими ексцесами якось раду.


Для четвертої хвилі і для майбутніх іммігрантів ця вульгаризація американської політичної культури може легко перетворитися на прірву між тим, що є «тут», і тим, що було «там» — у Європі, зокрема й в Україні. Ставлення до американської культури серед європейців і так не найкраще. А тут іще й грубість — як спосіб політичного життя… Психологічно новоприбулим українцям буде важче пристосуватися до «диких» американців.
Хай хто виграє, Трамп чи Байден, однак складно буде Америці та всім, хто живе й житиме в країні.