Ярослава Куцай

Ок, хто нам суддя?

16 Жовтня 2020
Спостерігаючи, як стрімко зростає статистика випадків захворювання на COVID-19, складно не проводити паралелі між пандемією та глобальним потеплінням. І те, й інше — випробування, які вимагають солідарності й далекоглядності. Обидва сприймаються населенням не­до­статньо серйозно. Доки невидимі й поза ширшим контекстом.

Коли маємо справу із загрозою, якої не бачимо, і наслідки якої для нас не є очевидними, ми зволікаємо. Війна, злочинність і безробіття видаються значно осяжнішими — конкретнішими. За словами економіста Даніела Канемана, наш мозок добре сприймає історії. Але він погано пристосований до усвідомлення часу. В цьому сенсі зміна погодних умов та втрата лісів — це речі, про які зазвичай говорять, коли вже запізно.


І хоч цьогорічну Міжнародну конференцію зі зміни клімату, яка мала відбутися в Глазго, скасували, карантин не повинен бути приводом відкласти проблеми довкілля в довгу шухляду. Навпаки: це нагадування про те, наскільки нагальними вони є. Минулої суботи на ютуб-каналі TED стартувала кампанія «Зворотний відлік», присвячена подоланню кліматичної кризи. До шестигодинного онлайн-марафону зі своїх офісів і резиденції долучилося півсотні політиків та громадських діячів, серед яких Папа Римський Франциск, онук британської королеви принц Вільям, генеральний секретар ООН Антоніу Ґутерреш і президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Вони всі говорили про те, що між скороченням біорізноманіття та нашим добробутом прямий зв’язок, який уже стає дедалі відчутнішим; про небажання лідерів країн та бізнесу усвідомити, що це супроводжуватиметься іншими смертоносними спалахами захворювань та потрясіннями для суспільства. У семи з десяти випадків вони виникають через контакт (по суті, конфлікт) із дикими тваринами: почасти через так звані мокрі ринки, почасти через те, що їх позбавляють середовища, в якому вони звикли жити, задля видобування корисних копалин, отримання деревини, пасовищ, плантацій, розбудови інфраструктури…

 

Читайте також: Індійський досвід, неандертальці та довготривалі наслідки хвороби – огляд наукових статей про коронавірус

 

У поєднанні з урбанізацією та міжконтинентальним сполученням це дало змогу нешкідливому вірусу азійських кажанів перетворитися на зброю масового ураження, яка забрала уже понад мільйон життів. Ця пандемія точно не остання. Наступні можуть бути ще спустошливішими. Як зарадити? Прислухатися до вчених, а не демагогів, які називають COVID-19 то винаходом китайців, то Божим благословенням… Інформаційна гігієна не менш важлива за гігієну особисту. Ми знаємо порядок денний на вищому рівні. Уряди мають працювати на те, щоб утримати зростання планетарної температури в межах 1,5 °C, що дасть змогу уникнути ще більших катастроф. Цілі ті самі: декарбонізація економіки — скорочення світових викидів парникових газів удвічі до 2030 року та вуглецевий нейтралітет до 2050-го. Це означає насамперед відмову від викопного палива, перехід на енергію вітру, сонця й гарячих джерел, бережливе використання ресурсів. А ще — заохочення розвитку малого та середнього бізнесу на противагу жменьці «зелених» гігантів, бо такий бізнес гнучкіший і легше пристосовується до мінливої дійсності. Адже, як зазначає соціологиня Наомі Кляйн у книжці «Змінюється все», якщо ми й знаємо щось напевно, то це те, що попереду чимало форс-мажорів.

Карантин — це привід для кожного з нас ставити запитання, шукати відповіді на основі фактів, переосмислювати свої потреби й звички, виробляти іншу — менш агресивну — культуру споживання, стати уважнішими, дбайливішими


За даними Carbon Brief, 2020-й, найімовірніше, стане черговим найспекотнішим роком. У багатьох країнах (в Україні теж) фіксують нові температурні рекорди. Торік в Ісландії влаштували національну жалобу через зникнення льодовика Ок. Там тепер встановлено меморіальну дошку з листом до майбутнього: «Ок — це перший ісландський льодовик, який утратив статус льодовика. Очікується, що впродовж наступних 200 років усі наші льодовики зникнуть. Цей монумент тут — щоб підтвердити: ми знаємо, що відбувається та що нам слід зробити. І тільки ви знаєте, чи ми щось зробили».


Автор цих рядків — письменник Андрі Снаєр Маґнасон — нагадує: те, що трапилося з Ок, це не ок! Танення вічної мерзлоти відбувається навіть швидше, ніж прогнозували кліматологи. Від цього закислюється океан і руйнуються коралові рифи — прихисток для чверті океанічних істот. Половина відомих нам видів, що населяють планету, може зникнути вже до кінця століття. Виживання Homo sapiens — теж на кону. 2100-й — це не така вже й віддалена перспектива, якщо вимірювати час рукостисканням поколінь. Той, хто народився сьогодні, хтось, кого ми любимо й кому ми зичимо найкращого, імовірно, застане його. І це додає ваги теперішньому. Це додає кожному з нас відповідальності. Наше здоров’я пов’язане зі здоров’ям екосистем, і ми маємо захистити їх. Інакше буде дедалі важче захистити себе.

 

Читайте також:  Альтруїзм та солідарність


2020 рік метафорично можна зобразити як гойдалку перед стіною. Розігналися — і на тобі! А стільки планів було… Наш вибір — це чи не єдине, що ми можемо ще так-сяк контролювати в цьому мінливому світі. («Чи справді їсти авокадо та кіноа, які транспортують аж із Латинської Америки, — це вдалий вибір за наявності місцевих, і не менш корисних, альтернатив?», «Куди врешті потрапляє сміття, яке ми викидаємо?», «Чи варто голосувати за політика, який про стан довкілля в Україні каже «погана екологія»?», «Чи все хороше, що зветься «зеленим»?»). Карантин — це привід для кожного з нас ставити запитання, шукати відповіді на основі фактів, переосмислювати свої потреби й звички, виробляти іншу — менш агресивну — культуру споживання, стати уважнішими, дбайливішими, щоб люди 2100-го, які будуть нам суддями, озиралися на нашу епоху з вдячністю. Хай побажають нам одного: оптимізму.