ОНУХ

Два згромадження

30 Серпня 2020
До президентських виборів у США лишилося менш як три місяці, а отже, виборча кампанія набирає обертів. Кінець вакацій — це пора передвиборчих з’їздів обох великих партій. Першими свій з’їзд скликали демократи. Головним завданням було офіційне висування кандидатів у президенти та віце-президенти й презентація політичної платформи.

Цього разу не було сумнівів, хто стане переможцем і хто буде кандидатом на другу особу в державі.


Дует Джо Байдена й Камали Гарріс усе-таки потребував офіційного схвалення з боку представників регіональних осередків Демократичної партії. За нормальних часів виборчі з’їзди великих американських партій — це не тільки ритуал, а й визначні події, які збирають під одним дахом принаймні кільканадцять тисяч членів партії. Кожен з’їзд — широкомасштабний театр, грандіозний пікнік, а ще й найважливіша медіальна подія в Америці.

 

Читайте також: Озирнись у гніві

 

Цього разу часи не нормальні, пандемія COVID-19 і безупинний стан загрози змусили демократів дотримуватися цілком нової стратегії проведення свого згромадження. Отже, ухвалили концепцію віртуального з’їзду з використанням найновіших засобів комунікації та мінімізації безпосередньої взаємодії учасників цієї кількаденної події. Її транслювали головні телеканали, а в соціальних мережах безпосередньо стрімили. Мені було дуже цікаво, як відбудеться цей експеримент, бо треба знати, що під тиском необхідності дотримання соціальної дистанції організатори відмовилися від найважливішого елемента цього великого передвиборчого ритуалу — безпосередньої участі делегатів. Їх позбавлено участі в живому театрі, позбавлено можливості безпосередніх зустрічей, дискусій, чуття належності до однієї громади. Я стежив за з’їздом демократів навпереміну на двох каналах: PBS (суспільному телебаченні) і CNN (комерційному телебаченні). Обидва канали засвідчують позицію симпатії до платформи Демократичної партії, або ж, як сказати по-іншому, засвідчують більш-менш відверту опозицію до президента Трампа. Чотири роки тому я теж стежив за з’їздами обох партій по телевізору, але цього разу, хоча все видавалося немов таким самим, було зовсім по-іншому.

 

За доби коронавірусу, що змусив американців удатися до віртуальної політики, білоруси йдуть на ризик заполонити вулиці та площі, бо відчувають, що віртуальної революції здійснити їм не вдасться


Телебачення створило ефект матрьошки: ми не дивилися безпосередньо трансляції грандіозного спектаклю з тисячами учасників і партійних зірок наживо, а переглядали добре змонтовану з використанням усіх доступних технологічних новацій віртуальну програму, яка імітує різними способами з’їзд. Щоправда, для зменшення кількості заздалегідь зроблених відеозаписів головні промовці (Джо Байден, Камала Гарріс, президенти Картер, Обама, Клінтон, Гілларі Клінтон, Берні Сандерс, Ненсі Пелосі) виступали в реальному часі. Режисери їхніх виступів за всяку ціну намагалися створити ілюзію, ніби вони промовляють до живих людей, які заповнюють залу, але, на жаль, брак живих слухачів не пощастило замінити креативним монтажем. Мушу визнати, що віртуальний формат, до якого вдалися організатори з’їзду, не склав іспиту.

 

Можливо, наймолодше покоління, призвичаєне до віртуального існування в мережі, не відчуває цього так болюче, але, по-перше, наймолодше покоління не дивиться партійних з’їздів, а по-друге, тих, хто скуштував чого-небудь наживо, не вдасться дуже легко переконати, що віртуальна дійсність краща від відчутної дійсності. Мені дуже цікаво, які результати матиме цей експеримент. Цікаво й на яку форму з’їзду наважаться республіканці. Чи поставлять вони під ризик здоров’я делегатів? Чи теж запропонують якусь гібридну форму, бо мені важко уявити собі Трампа, що промовляє тільки до камери, хоча якщо він дотримується тексту з-під пера спічрайтера, то звучить дуже переконливо. Подивившись з’їзд демократів з усіма слушними (боротьба з пандемією), дуже слушними (відбудова економіки) і ще більш слушними (соціальна й расова рівність) постулатами, я доходжу висновку: якщо ветеран американської політичної сцени 77-річний Джо Байден у товаристві динамічної першої в історії кольорової жінки — кандидатки на посаду віце-президента Камали Гарріс переможе на виборах, то хіба що тому, що більшості американських виборців просто вже досить Трампа, крапка.

 

Читайте також: Диктатура почуттів


Цієї самої пори на вулицях і площах білоруських міст відбуваються зовсім інші згромадження. Тисячі людей виходять протестувати проти диктатора й виступають за нову Білорусь. За доби коронавірусу, що змусив американців удатися до віртуальної політики, білоруси йдуть на ризик заполонити вулиці та площі, бо відчувають, що віртуальної революції здійснити їм не вдасться. Проти Лукашенка повстало передусім покоління, яке отримує інформацію не через головні канали державного телебачення, а через соціальні медіа, через канал NEXTA, який показують у Telegram і YouTube (2 млн зареєстрованих користувачів), Facebook та інші соціальні медіа. Замість високотехнологічних принад і штучок використовують дуже прості й усім зрозумілі візуальні символи та біло-червоно-білий прапор, пов’язаний із короткою історією незалежної Білорусі. Білоруси не мають очевидних лідерів (вони, мабуть, з’являться невдовзі), не мають вироблених експертами програм (рано чи пізно їх треба буде створити). Проти себе вони мають сатрапа, що не хоче віддати владу, не хоче визнати, що його доба минула. Мають проти себе ще й невидимого противника у формі коронавірусу, що, напевне, невдовзі засвідчить свою ефективність. Проти видимого й невидимого противника білоруси згромадилися на вулицях та площах — відчути, що вони разом, взаємно підтримати одне одного, показати собі та світові, що дають собі раду. Білоруси мають бути сильними й стійкими, попереду в них боротьба, яку годі провадити віртуально.