Юрій Макаров

Шпалери з корінцями

29 Серпня 2020
Днями після довгої перерви я відвідав будівельний гіпермаркет і відкрив для себе елемент декору, який для інших, припускаю, є звичною частиною побуту: у відділі шпалер урочисто висить зразок із візерунком у вигляді полиць, наповнених книжковими корінцями.

 Раніше, щоб організувати собі інтер’єр із претензією на «інтелектуальність», доводилося купувати стелажі й набивати їх збірками творів із різнокольоровими палітурками, а тепер, виявляється, можна обійтися декорацією! І читати не обов’язково…


Ну, здавалося б, це така тема, де всі залишаться при своїй думці, хай би які аргументи хто висував. Одні не без підстав стверджують, що паперова книжка відмирає, та й не лише паперова, а й відносно новітня електронна, бо, знаєте, кліпове мислення, Twitter, а пост на дві нещасні сторінки вже іменують «лонґрідом» — одне слово, прощавайте, Лєве Толстой і Джеймсе Джойсе. Носії протилежної позиції виходять із того, що за останні тисячу років нічого принципово не змінилося. Є умовно неписьменна більшість, якій воно, якщо чесно, не дуже і треба, а є абсолютна меншість, яка ховається по скрипторіях монастирів і адвокатських гільдіях; а ще якісь там мандрівні менестрелі й верхівка, яка потроху вчиться ловити кайф від художнього слова.


Та очевидна обставина, що нині умовно «неписьменний» здатен самостійно нашкрябати заяву в пенсійний фонд і навіть якось там скласти ЗНО, ніяк не змінює суті конфлікту між двома нерівними частинами соціуму. У цьому сенсі нібито демагогічне гасло «нове середньовіччя» не позбавлене сенсу; є ті, кому більше до вподоби попурі із зайчиком і шльопками, а також ті, хто того самого дня за сто метрів звідти під дощем слухає Сильвестрова на мистецькому фестивалі в Софії Київській. Це не означає, що перші — не гідне поваги бидло, аж ніяк, просто кожному своє. Інша річ, що в такій системі координат еліти все ж таки мали би бути ближче до другої категорії. Мені важко уявити, як Макрон під час параду на Єлисейських полях 14 липня ловить кайф від кордебалету з кабаре Crazy Horse — виховання не те. Але теж не фатально, є ж у світі така країна, де президентом Дональд Трамп, і нічого, живуть!

 

Читайте також: Влада на мінімалках


Додаткова правда в тому, що одна частина населення без другої вижити не може. Як високочолий ботанік не обійдеться без таксиста, так і таксистові необхідний ботанік, бо хтось, дідько, має нарешті вигадати вакцину від клятої короновірусної хвороби. Якщо ще не вигадали, це може означати серед іншого, що таксист тримає ботаніка на голодному пайку. От тільки не треба тут про деградацію й падіння з бозна-яких висот духу зразка СРСР. Диктатура «братків» веселих 90-х — прямий продукт совка, а «самий чітающій в мірє народ» учора ще дружніми рядами ставав під прапори Алана Чумака та Марії Деві Христос.

книжка як така досі є засобом збереження, поширення знань та ідей, а також інструментом долучення до цього кожного охочого. Уже не єдиним, але досі провідним


Єдина відмінність від справжнього середньовіччя з його раз і назавжди визначеними соціальними ролями та залізно успадкованою належністю до певного стану в тому, що нині кожен сам обирає, до якого з них належати. Звісно, є проблемні родини, є несприятливе оточення, є терор середовища і просто злидні. Але вихід, як і сто років тому, єдиний: читай книжки, а не грай у Roblox, складай тести на 200 балів, і ти реально вступиш до Могилянки, УКУ чи Політехніки, можеш обійтися навіть без репетитора, бо в мережі сила-силенна лекцій не лише з «особистісного зростання» та артистичного макіяжу, а й із найскладніших дисциплін у виконанні найпросунутіших фахівців. А далі стажування в Сорбонні, Гарварді, тільки протягни руку… Ну а тільки потім ти маєш шанс долучитися до створення вакцини, космольоту на Марс і ще чогось вартісного.

 

Читайте також: Цьогорічна Toloka: з «зеленій зоні» просто неба


У такому концентраті соціального оптимізму немає ні дещиці ідеалізації, проте для цього існує принаймні одна необхідна передумова: без книжок цей ліфт не працює. Будь-яких книжок: історичних романів, нон-фікшну, наукових трактатів, есеїстики, тобто всього того, що супроводжує процес збереження, селекції й трансляції гуманітарної культури (як мінімум гуманітарної). До того ж ідеться не лише про абстрактні десь там у мережі опубліковані тексти, а саме про паперові книжки. Можливо, це данина минулому, вінтаж, статусне підтвердження матеріального існування публікації, проте сьогодні наразі воно виглядає саме так: книжка як така досі є засобом збереження, поширення знань та ідей, а також інструментом долучення до цього кожного охочого. Уже не єдиним, але досі провідним.


Держава, яка зацікавлена в тому, щоби не просто не пасти задніх, а в буквальному сенсі вижити, має зобов’язання перед своїми громадянами забезпечити їм такий інструмент, усвідомлює вона це чи ні. То не питання якогось люксу, забаганок і панських витребеньок, а лише чесної і тверезої відповідальності за національну безпеку, якось так… Нашу спільну безпеку.