ОНУХ

Культура — наше призначення

7 Червня 2020
Англійський поет-романтик Джон Кітс перед лицем близької смерті написав у листі до брата: «У світі немає нічого сталого, шум — твоя єдина музика».

Якщо думка Кітса містить у собі несподіване відкриття, нам не лишається нічого іншого, крім як навчитися дослухатись, як бринить шум. Кожне покоління постає перед лицем свого апокаліпсису, і тепер ми, власне, стоїмо перед ним, як і колись наші предки.


«Ось один з уроків цієї кризи: допомога не надходить від якогось централізованого органу на верхівці суспільної піраміди. Якщо ви прагнете справжнього лідерства, озирніться навколо себе» (Девід Брукс, New York Times).
Ця думка Девіда Брукса добре перегукується зі щойно закінченим конкурсом у межах програми «Львів 2020: Фокус на культуру». Аналізуючи заявлені проекти в ролі голови журі цього конкурсу, я шукав у них спроби дати відповідь на важливі запитання, що так раптово постали перед нами.


Ми живемо в період, коли годі знайти відповіді, які задовольнили б нас, і так може тривати певний час. Зарано казати, що принесе нам осінь, а наступний рік — і поготів, але можна наважитися стверджувати, що найближчі кілька років будуть надзвичайно драматичні.

 

Читайте також: Спільність минулого


У пропозиціях конкурсних проектів я шукав підтвердження своїх інтуїтивних думок, а заразом і спроб призвичаїтися до непростого часу, за якого нам доводиться жити.


Я не маю сумнівів, що ми не лише свідки, а й безпосередні учасники нинішньої тектонічної зміни. Невідомо, що то буде за зміна, і невідомо, як вона виявиться. Але ми вже знаємо напевне чи, власне, нам починає видаватися, ніби наш ковчег прибився до якогось берега.


Ні, це не дорога з написом «Глухий кут». Перед нами — ще в тумані — постає новий континент, який треба пізнати. Та, перше ніж ступити на нього, слід зазирнути в наше минуле, щоб краще зрозуміти сучасність, а далі перед нами постане невідоме майбутнє.

Ми живемо в період, коли годі знайти відповіді, які задовольнили б нас, і так може тривати певний час. Зарано казати, що принесе нам осінь, а наступний рік — і поготів, але можна наважитися стверджувати, що найближчі кілька років будуть надзвичайно драматичні


Серед двадцятьох переможців конкурсу «Фокус на культуру» є такі, що прагнуть прикликати минуле, оцінити його значення, поглянути на постаті та події, яких дуже часто ми вже не пам’ятаємо, але які можуть допомогти нам на шляху в майбутнє. Творці таких проектів твердо переконані: потрібно за всяку ціну втримати те, що маємо, — матеріальність або ж сутність попередніх надбань. А є й такі, що вважають, мовляв, навколишню дійсність слід якнайретельніше дослідити, щоб зрозуміти, яка тепер ситуація.


Зрештою, є й такі, що, чи то спираючись на досвід, чи то керуючись передчуттями, прагнуть побудувати на місцевому рівні нові зв’язки між творцями, а також між творцями й жителями міста в дусі суспільного відродження. Ця категорія імпонує мені найбільше, бо такі творці розуміють культуру так, як і я, — як особливий зв’язок між нами як індивідами, здатний створити суспільну єдність. Саме завдяки такому розумінню культури ми можемо плідно інвестувати капітал нашої ідентичності.


Саме в рамках такого розуміння культури можна творити, обговорювати й переглядати близькі нам цінності. Саме такі творці вбачають у культурі наше призначення.

 

Читайте також: Радник


Не всі проекти, що дістали нагороди, мають високу мету, але навіть скромні у своїх амбіціях засвідчують внутрішню єдність та переконаність, що варто йти на творчий ризик, варто зазирнути у вічі викликам, породженим теперішнім незвичайним часом. Не всі, хто втілюватиме обрані проекти, — справжні новатори, але всі нагороджені дістали змогу творчо працювати в періоді, коли кошти на культурні проекти значно урізають, а деякі важливі культурні установи стоять перед загрозою банкрутства. За часів загрози й великої непевності багато громадян, і не лише в Україні, погоджуються зі зменшенням фінансування культури задля виділення заощаджених коштів на боротьбу з пандемією. Це їхнє право, і ми не можемо позбавляти їх цього права та стверджувати, мовляв, це невдячні люди, не здатні зрозуміти сутності й значення культури.


Однак серед нас є й такі, що готові взяти на себе роль дослідника та експериментатора, бо знають, що за відкривачами й шукачами підуть інші, як відбувається споконвіку. Згадаймо всіх шукачів правди, що в історіях Плутарха, Фукідіда та Ісаї вбачали чудові настанови з минулого, як керувати, переживати скрутні часи, святкувати перемоги й зазнавати поразок. Тільки видатні книжки десятиліттями лишаються в пам’яті й правлять нам за скарбницю мудрості, коли надходять тяжкі часи.


Так, це наша культура, і культура — наше призначення, а втекти від призначення годі.