Едвард Лукас

Два уроки від Сі Цзіньпіна

7 Травня 2020
Усі, кого хвилював режим КГБ в Росії, мають бути вдячними Комуністичній партії Китаю.


Протягом багатьох років колишні поневолені країни та їхні друзі намагалися пояснити можновладцям у західних столицях, що геополітика повернулася (та й узагалі-то нікуди й не зникала). Кремль має свої інтереси. Ми — свої. Нам треба дати раду із цим конфліктом і запобігти ескалації, але немає сенсу вдавати, наче його не існує.
Так само ніхто не має тішити себе ілюзіями, ніби гармонійні, взаємовигідні економічні відносини неодмінно забезпечуватимуть дедалі ближчі й приязніші політичні зв’язки. Ця система працює — на базовому рівні — у рамках Європейського Союзу. Війна між Францією та Німеччиною тепер неможлива. Сподіваємося, те саме можна сказати про Велику Британію і континентальну Європу після Brexit. Та, коли йдеться про авторитарну клептократію, як-от Росія, посилення торгівлі й інвестицій не зробить усіх щасливими. Це дає Кремлю більше можливостей для втручання й каверз. Німеччина — приклад такого.
Нам також загрожує політична війна — методи, започатковані більшовицьким режимом Владіміра Лєніна в 1920-х роках, відточені й модернізовані путінською клептократією. Ця тактика завдає удару по слабинках наших суспільств: легковірна й лінива журналістика, відкритість нашої політики до брудних грошей, схильні до зловживань правові системи, відчужені соціальні групи, повсюдна недовіра тощо.
Щоб позбутися цих слабинок, доведеться ухвалювати складні рішення й відповідати на складні запитання. Ось чому так нелегко бити на сполох щодо загрози Росії. Аргументи про наївність і недбальство — гучні та сильні. Навіщо турбуватися через гадану небезпеку від країни із ВВП, меншим, ніж в Італії? Інші проблеми важливіші. Хай там як, поза сумнівом, західні прорахунки 1990-х років почасти були спричинені витівками Росії. Хто сказав, що США чимось кращі?
Ось чому я вдячний Сі Цзіньпіну. Я не фахівець із Китаю. Ніколи там не бував. Не можу вивчити звуків та літер китайської мови; російські, порівняно з китайськими, видаються простішими. Утім, загроза КНР — очевидна, наявна й чітко зрозуміла. У минулому Китай експлуатував ту саму моральну й ментальну лінь, що полегшила життя Кремлю. Тепер Захід прокинувся.

Безпека полягає в солідарності (на зовнішньому та внутрішньому рівнях). Комуністична партія Китаю вправно націлюється на окремі країни, що намагаються їй протидіяти. Європейський Союз, НАТО та інші міжнародні організації — це найкращий спосіб стримувати й обмежувати Китай


Перший важливий для нас урок, який ми запізно засвоїли: гроші — другорядна проблема. Розрив наших ланцюгів постачання з Китаєм коштуватиме дорого. Шукати альтернативи китайським технологіям означатиме поступатися зручністю й адаптивністю. Безпечніше життя означає трохи бідніше життя, коли доводиться жертвувати деякими речами, які роблять наше існування легшим та приємнішим. Але, на мою думку, зараз ми готові до цього з Китаєм. Ми не хочемо залежати від агресивної, віроломної комуністичної диктатури, коли йдеться про важливе фармацевтичне постачання (і то лиш один приклад). Тож доведеться платити відповідну ціну.
Другий урок: безпека полягає в солідарності (на зовнішньому та внутрішньому рівнях). Комуністична партія Китаю вправно націлюється на окремі країни, що намагаються їй протидіяти. Проте колективний опір її лякає. Європейський Союз, НАТО та інші міжнародні організації — це найкращий спосіб стримувати й обмежувати Китай, а також найкращий спосіб взаємодії з Росією Владіміра Путіна. На внутрішньому рівні пандемія коронавірусу підкреслила значення стійкості й злагодженості. Мускули та звички, що ми розвиваємо в боротьбі проти однієї загрози, знадобляться в боротьбі проти іншої. Політична війна Китаю основана, як на те, на знайомих лєнінських принципах.
Віроломство, некомпетентність та залякування режиму в Пекіні вивели всі ці заходи на наш порядок денний. Удячність у нас має поєднуватися із соромом, враховуючи колосальні економічні й гуманітарні наслідки нашого навчання.