ОНУХ

Посткарантинне

16 Квітня 2020
Я прокинувся, як і завжди, о 7:30 ранку і крок за кроком, звичка за звичкою почав свій черговий день. Було б небагато відмінностей від мого звичайного ранку в Торонто, якби не новини по BBC, які почалися зі смутної глобальної статистики захворювань і смертей. Про одужання говорять мало, але кількість їх, як і кількість захворювань, теж поволі зростає.

Згодом щоразу більше людей матиме опірність до нового вірусу, але поки що ми живемо в період драматичного збільшення кількості захворювань.


Ми нетерпляче чекаємо, поки крива захворювань, про яку кажуть епідеміологи, почне вирівнюватися. Але перед тим, як дійти до тієї миті, нас чекає стан непевності та очікування, що триватиме невідомо як довго — може, ще три місяці, може, півроку, а може, значно довше. Ми перебуваємо у вимушеному карантині, до якого змусили нас і до якого змушуємо ми, бо чекаємо від влади дій. Відповіддю держави на наші непевність і страх є оголошення щокілька днів про нові обмежувальні заходи в суспільній сфері.


Усупереч модним останнім часом упередженим думкам, які ставлять знак рівності між людиною і природою, природа постала перед нами, втілившись в епідемії, як підступний ворог, що чигає десь у завулку, щоб коли-небудь напасти. Ми, заскочені цим нападом, який за доби нечуваного поступу науки не мав би права статися, невдовзі зорієнтувалися, що все-таки маємо захисника. Ним виявилася держава, яка в мить кризи стала єдиним постачальником безпеки. Щоправда, держава, теж приголомшена несподіваним нападом, повільна й запізніла у своїх вчинках. Але, зрештою, готова вдатися до надзвичайних дій, і то тільки задля боротьби зі сліпою силою природного добору.

 

Читайте також: Хто править світом?


У своїй останній редакційній статті британський тижневик The Economist пише:


«Це найразючіше посилення ролі держави після Другої світової війни, та ще й сталося майже без часу на дискусії. Це не випадково. Тільки держава може накинути ізоляцію та припинення ділової діяльності, щоб зупинити вірус; тільки держава може протистояти подальшому економічному колапсу. Хоча для тих, хто вірить в обмежене врядування та відкриті ринки, COVID-19 становить проблему. Держава має діяти рішуче. Проте історія підказує, що держава не віддає всіх позицій, які займає під час криз. Нині це має наслідки не тільки для економіки, а й для нагляду за людьми».


У пориві уяви мені навіть спало на думку, чи карантин не може обернутись у форму арешту для осіб, які діють усупереч інтересам влади. Мабуть, від надміру часу, проведеного в стеженні за соціальними медіа, де кількість свіжоспечених квазітеорій, що є реакціями на незбагненну людині ситуацію, вочевидь приголомшує.

Нині ми переживаємо травматичний досвід, але передбачаємо, що цей стан не назавжди, що буде по-іншому, але як? Ми намагаємося запитувати себе, а дехто навіть твердить, ніби знає відповідь


Та все-таки настане мить, коли, сівши перед телевізором, я побачу зовсім інші новини на каналах BBC, CNN, DW, Al Jazira чи, може, у цілком новому джерелі інформації. Але вже сьогодні, реагуючи на потребу збагнути сучасність, а водночас і потребу передбачити, або ж радше спроектувати, дійсність, ми замислюємося над тим, що чекає на нас. Нині ми переживаємо травматичний досвід, але передбачаємо, що цей стан не назавжди, що буде по-іншому, але як? Ми намагаємося запитувати себе, а дехто навіть твердить, ніби знає відповідь.


Що може змінитися в нашій щоденній поведінці?

 

Чи лишиться в нас і далі солідарність, яка виявляється в залученні таких суспільних груп, як літні люди, особи з інвалідністю, хворі, самотні?


Чи ініціативи, вироблені як антикризові заходи в час пандемії, — купівля продуктів для літніх людей, телефони довіри, — збережуться, і ми й далі братимемо в них добровільну участь?


Чи підприємці зрозуміють, що відтепер бізнес має спиратися — куди більшою мірою, ніж зовсім недавно, — на цінності? Чи збудовані в тяжкій дійсності бізнесові відносини посилять вплив тих людей, які швидко відреагували на виклики часу?

 

Читайте також: Ars longa


Чи оцінимо ми традиційні медіа, які відіграють провідну роль у згуртуванні суспільства за часів пандемії, наближення економічної кризи й у боротьбі з дезінформацією?


Якою буде освіта? Якщо досі освіта була синонімом школи, то для багатьох із нас це розуміння стане ширшим, ми побачимо, що освіта — набагато більша екосистема. Традиційна школа, напевне, утратить монополію. Постане запитання: цим скористається більшість чи тільки нечисленні?
Яким стане медичне піклування? Уже тепер, з огляду на ще не збагненну пандемію, відносини пацієнта з лікарем змінюються. Віртуальна медицина стає для багатьох із нас медициною першого контакту. Чи обмежимо ми потім безпосередній контакт зі службою охорони здоров’я до тих рамок, де він справді необхідний?


А що з культурою, про стан якої мало не щодня переживають мої знайомі та приятелі? Чи культура, доступна онлайн у небаченому досі спектрі вибору, без часових та географічних бар’єрів, з егалітарним характером участі та мистецької пропозиції, ще довго пануватиме після скасування епідеміологічних обмежень? Як світ традиційних інституцій культури впорається із цими викликами? Чи прийме він виклик і, подібно до барона Мюнхгаузена, витягне себе за волосся з трясовини, а чи зникне у відомій нам формі?
Я дивлюся у вікно, світить гарне квітневе сонце, і якась атавістична сила спонукає мене залишити стіни власного дому та вийти на зустріч із природою. Мушу, однак, на хвилину, може, трохи довше, затриматися, перш ніж вийду за поріг, і усвідомити: ми дійшли до межі, за якою панують уже інші правила.