Юрій Макаров

Весна, план «Б»

19 Березня 2020
Вірус — вірусом, а війна за розкладом. Щось я не помітив, щоби бойові дії на Сході якось ущухли, хоча біологія найманців нічим не відрізняється від нашої й імовірність підхопити заразу для них не менша. Спорадичні вогневі контакти тривають, а подекуди башибузуки не відмовляють собі в задоволенні побавитися чимось крупнокаліберним.

Нічого дивного: Росія клала на вірус із особливим цинізмом, у них на порядку денному 22 квітня (вибори) й 9 травня (парад «можем повторіть»), а карантин вводиться виключно заради запобігання несанкціонованим протестам холодильника проти телевізора й аж ніяк не для збереження людських життів — «баби єщьо нарожают». Тому ніхто з кремлівських паскудників не має наміру відсувати важливість українського напрямку на другий-третій план. Отож на фронті неминучі загострення, і жоден Мінськ їм не указ.


У нас ситуація зовсім інакша: скандал довкола «протоколу Єрмак — Козак» тепер хвилює штаб-квартиру «слуг» радше як прецедент бунту на кораблі. Потенційний розпад «монобільшості» — це лячно як факт, а ще більш лячно, ураховуючи декілька провалених, конче необхідних, як видавалося в момент їхнього проштовхування, актів, зокрема закону про землю. Система втрачає й без того вельми умовну керованість, і дисциплінарного батога у вигляді хоч скільки-небудь лютого чи генпрокурора, чи голови ДБР, чи шефа НАЗК на них немає. А тут ще дефіцит бюджету, астрономічні втрати через глобальний спад, чергові термінові валютні ін’єкції заради підтримання курсу гривні, неминучий прийдешній секвестр… А тут іще МВФ не купився на наше «що ваша ласка», кляті зрадники. А тут іще власні вибори на носі…

 

Читайте також: Мешканці прифронтової зони: відведення — наша смерть!


Не виключено, хай би як цинічно це звучало, що пошесть і криза підуть нам на користь: Печерську не обов’язково зараз форсувати досягнення «миру», як він його розуміє, суспільство, як ми бачимо на власні очі, більше переймається туалетним папером.


Своєю чергою, небайдужим українцям непогано було б згрупуватися й виробити ефективні заходи для протидії подальшій зраді, зраді без лапок. У чому, власне, небезпека Мінська-2? У тому, що чмирі з ОРДіЛО набувають суб’єктності? Хіба? А Мінськ-1, де автографи, перепрошую, Захарченка та Плотницького стоять поруч із підписами Тальявіні, Кучми й Зурабова? Хіба то не було визнанням суб’єктності? Авжеж, тільки тоді президент Порошенко свідомо йшов на нього, розраховуючи, що через певний час подохне або падишах, або віслюк. Можливо, Зеленський із Єрмаком сподіваються на те саме?

ніхто з кремлівських паскудників не має наміру відсувати важливість українського напрямку на другий-третій план. Відтак на фронті неминучі загострення, і жоден Мінськ їм не указ


Бог знає, що в них у головах. Можливо, вони сподіваються, що після травня в сусідів настане вегетаріанський період? Адже Москвою гуляють чутки, що Владімір Владіміровіч ініціював зміни до своєї кишенькової конституції не задля того, щоб залишитися при владі до другого пришестя, а, навпаки, щоби спокійно вийти на пенсію з усіма мислимими гарантіями. Кажуть, цар не на жарт хворий, і 9 травня — його омріяна зоряна година, після якої можна йти собі писати мемуари. Я в це не вірю. Давайте виходити з того, що Путін як уособлення піраміди взаємозалежностей, яку він вибудував, володарюватиме вічно. Таке припущення випливає з інстинкту самозбереження. Мріяти, що Росія найближчим осяжним часом розвалиться на десяток удільних князівств, приємно, але неконструктивно.


Імовірніше, що Володимир Олександрович хотів, і досі хоче, переграти, перемудрити, передурити свого vis-à-vis. Не з його щастям. Щоби протистояти супостату на рівних, треба було пройти відповідну школу КҐБ. Розраховувати на тиск західних партнерів не доводиться, вони й у найкращі часи дивилися в бік Москви, немов вовк у ліс, а тепер їм і поготів не до того. Ну а більше в Зеленського союзників немає, розраховувати нема на кого. Його «ядерний» електорат, знамениті 73%, невдовзі так чи так розтане під тиском наслідків уже перелічених вище проблем.

 

Читайте також: Про що домовилися у Мінську з окупантами: документ


Хай там як, у президента не таке широке поле для маневру. По суті, єдиний хід, який у нього залишився, — це те, на що не спромігся президент-5 упродовж цілої своєї каденції: обіпертися на умовних 15 активних відсотків. Порошенко став жертвою своєї недовірливості, він мало комунікував і ще менше слухав, а «антибарижна» кампанія проти нього велася брутально. Зеленському варто засвоїти цей урок. Це важко, це вимагатиме неабияких зусиль, але це ще можливо. По-перше, жодних подальших поступок агресору. Як уже було неодноразово помічено, лиходій розуміє поступливість як слабкість і ніяк інакше. Жодних спільних патрулів, ніякої води до Криму. По-друге, прямий діалог із патріотами. Не на фудкорті, не в зоні комфорту, а на вулиці, на демонстрації, в окопі.
Розумію: з мого боку це ідеалізм і наївність. Може, ви бачите інші ходи? Підкажіть!