Олександр Мотиль

Тут vs там

28 Березня 2020
Під час гучної контроверсії довкола новорічної промови президента Зеленського мені спало на думку запитати своїх студентів (а їх 30), що вони думають про українського гаранта — а точніше, що думають про його виступ з нагоди Дня соборності 22 січня. (Ця промова, до речі, на яку майже ніхто не зреагував, просто бандерівська у своїй суті й не дуже пасує до іміджу проповідника какаяразніци, але то інша тема.)

Мої студенти — чистесенькі tabulae rasa. Абсолютно нічого не знають про Україну й ще менше про Зеленського. Українська їм чужа. Отже, у принципі, вони люди без жодних упереджень. Їхній плюс: записалися на мій курс «Великі політичні промови та мистецтво риторики», у якому вивчають славні промови Демостена, Мартіна Лютера Кінґа, Авраама Лінкольна, Джона Кеннеді, Марґарет Тетчер та інших.


Продемонстрував я їм перших кілька хвилин звернення Зеленського й поставив їм три запитання, на які мали відповісти рейтингом від 1 (дуже погано) до 5 (дуже добре). На перше запитання «Як оцінюєте сам виступ?» Зеленський отримав 3,23. На друге — «Чи є він президентським?» — 2,83. А на третє — «Чи є він симпатичним?» — 3,50.

 

Читайте також: Час визначатися


Два висновки. По-перше, Зеленський як досвідчений актор мав би краще відрекомендуватися не тільки як промовець, а особливо як державний муж. Один студент дописав: «Він більше схожий на актора в рекламі, ніж на президента». По-моєму, Голобородько у своїх виступах був переконливішим президентом, ніж Зеленський у цьому зверненні.


По-друге, загалом непогані оцінки віддзеркалюють відносно позитивне ставлення до Зеленського в американських та європейських медіа, бізнес-колах, політикумі. В Україні його рейтинги падають, а патріотично налаштована частина інтелігенції ненавидить Зеленського, інколи вважаючи його гіршим від — Боже борони! — самого Януковича. Зате на Заході Зеленського сприймають як можливого реформатора, ба навіть як українського патріота.
У мене враження, що четверта хвиля поділяє погляди українців в Україні, коли більш замериканізовані нащадки третьої хвилі — маю на увазі людей мого покоління — ставляться до Зеленського і негативно, і позитивно, і нейтрально. Отже, приблизно як мої студенти.

В Україні рейтинги президента падають, а патріотично налаштована частина інтелігенції ненавидить Зеленського, інколи вважаючи його гіршим від — Боже борони! — самого Януковича. Зате на Заході Зеленського сприймають як можливого реформатора, ба навіть як українського патріота


Звичайно, різноманітне ставлення тут може бути наслідком незнання українських реалій, типового для американців оптимізму тощо. Утім, радикальне відсторонення Зеленського там може бути наслідком занурення в дрібних українських реаліях типового для українців песимізму тощо.


Злегка аргументацію українців там підриває те, що українці в Україні завжди відкидали всіх президентів: Кравчук — комуняка, Кучма — бандит, Ющенко — бджоляр, Янукович — гад, Порошенко — корупціонер, Зеленський — зрадник. З тим, що Порошенко (корупціонер!) раптом став героєм під час виборчої кампанії 2019 року, виникає думка: а може, він завжди був не аж таким поганим? Може, радикально негативне ставлення до Зеленського теж трішечки перебільшене? Хтозна.

 

Читайте також: Консультативна (з)рада


Щоб ви мене правильно зрозуміли. Не маю особливої любові до Зеленського (хоч побачите, як у соцмережах почнуть називати мене платним агентом Офісу президента!). Перед виборами написав кілька розгромних статей про нього (одна мала такий заголовок: «Президентура Зеленського буде катастрофою для України». От вам зрівноваженість!). Але одне я таки знаю. Там багато знають. Але тут теж. І інколи ми, можливо, більше знаємо. Наприклад, на противагу загально прийнятому там твердженню, що «ніщо не змінилося», ми тут добре знаємо, що в Україні дуже багато змінилося — саме тому, що ми тут, а не там, і будучи тут краще бачимо загальні контури системних змін.


І ще одне знаю. Незалежно від ставлення українців там чи тут до Зеленського фактом є те, що американці — чи політики, чи бізнесмени, чи мої студенти — ставляться до нього відносно позитивно. Правильно це чи неправильно, але українці і тут і там мають таким скористатися — притягнути більше туризму та інвестицій, зробити Україну центром західних міркувань щодо власної безпеки, поліпшити імідж України.
Коли йдеться про існування та добробут самої України, любов чи ненависть до Зеленського ні до чого. Тут і там маємо тоді ту саму адженду.