Сергій Корсунський

Після капіталізму

30 Січня 2020
Світовому економічному форуму в Давосі виповнилося 50

Проте цьогорічна зустріч, на якій мільярдери зазвичай розповідають мільйонерам, як має жити середній клас, зовсім не нагадувала ювілейне святкування. Увага тих, хто вважається «глобальною елітою», була розподілена між кількома взаємопов’язаними проблемами, які нарешті стали для всіх очевидними: зміни клімату, глобальна нерівність і майбутнє капіталізму. Традиційно еклектична програма — своєрідна візитівка форуму — включала Дональда Трампа, Ґрету Тунберґ, Анґелу Меркель і принца Чарльза, а також довгий список фінансистів, економістів і прогнозистів, які намагалися сформулювати обриси майбутнього людства за умов смерті «капіталізму, як ми його знаємо», глобального потепління, яке помітили навіть на Волл-стрит, і небаченого зростання нерівності як між країнами та регіонами, так і всередині окремих суспільств.

 

Питання були поставлені, але відповідей на них так і не прозвучало. Іноземні журналісти зазначали, що «стурбовані» проблемами клімату учасники форуму прилетіли до Давоса 1500 рейсами приватних літаків, а кортеж Трампа складався щонайменше з 37 автомобілів, переважна частина із яких мала двигуни від 3,5 до 5 л. Багато говорилося про соціальну відповідальність бізнесу й про те, хто має бути в пріоритеті: споживачі, працівники чи керівники великих корпорацій. Водночас усе це відбувалося в межах традиційного бачення, влучно сформульованого Нілом Ферґюсоном: «Капіталізм є найгіршою з усіх можливих економічних систем, якщо не рахувати всіх інших, які повсякчас намагалися запровадити». 

 

Читайте також: У пошуках вдосконаленого світу

 

Проте, здається, час для влучних висловлювань вичерпується. Глобалізм, тотальна монетизація свідомості та суспільних відносин, майже релігійна впевненість, що бізнес-підходи є основним і чи не єдиним інструментом розвитку, саме й призвели до нинішньої ситуації, коли навіть найбільш самовпевнені й самозакохані персонажі світової «еліти» зрозуміли: мільярди доларів на цілком дестабілізованій планеті нічого не варті. Якщо статки 2153 мільярдерів, абсолютна більшість із яких сконцентрована в США, перевищують статки 4,6 млрд населення планети, це створює дисбаланс, який мантрами не усунути.

 

Тим часом хибною є сама концепція безперервного зростання, що вимірюється у відсотках ВВП, за якими полюють усі — від США й КНР до КНДР. Що більше суспільство споживає, то вищий ВВП. Що більше видобуто корисних копалин, використано сталі, нафти й газу, вирубано лісів, то вищий ВВП. Стимуляція споживання поставлена в центр політики навіть найтехнологічніших компаній світу незалежно від географії. Чи справді є потреба щороку випускати нові моделі автомобілів, айфонів, ноутбуків, буквально примушуючи споживачів через маркетинг і рекламу самостверджуватися, купуючи все нові й нові непотрібні речі? Настав час сформулювати нову модель оцінювання стану економіки та показників зростання, яка враховувала б насамперед технологічний розвиток промисловості, її екологічність, економію, а не споживання енергетичних ресурсів, якість повітря та води, обсяги інвестицій в освіту, соціальний розвиток, а не в тонни цементу та металу, спожитих, як у Китаї, тільки тому, що виробили занадто багато.

 

Читайте також: Давос. Глобальний контекст

 

У капіталізму, за якого найбагатші компанії та особи платять менші податки, ніж середній клас (а торік саме так сталося в США, вперше за багато десятиліть), за якого офшорний бізнес дає змогу не тільки уникати податків, а й фінансувати злочинні схеми, за якого існують фантастичні диспропорції в оплаті праці між країнами, гендерами, галузями, а доступ до якісної освіти диференційований за спроможністю за неї платити, немає майбутнього. За деякими оцінками, щороку через офшори до $1 трлн перекачується з країн, що розвиваються, до найбагатших країн, і таким чином бідніші суспільства позбавляються ресурсів для соціального розвитку. Якщо статки Білла Ґейтса в 1,14 млн разів перевищують середній статок громадянина США, то це не стимули створює, а генерує ненависть. Система оподаткування, яка дає змогу це робити, недієздатна, але вкрай вигідна тій еліті, яка раз на рік у Давосі обговорює проблеми нерівності.

 

Читайте також: Імітація причетності

 

Поки що суперечності між 10% найбагатших людей світу й рештою людства не стали класовими, можливо, і не стануть. Проте проблеми біженців, глобальна нестабільність у найбільш населених регіонах, неконтрольоване зростання населення міст і, як наслідок, різке погіршення кліматичних умов не кращі за своїми наслідками від соціальних революцій. У світі триває пошук нових моделей капіталізму та соціального устрою. Націоналізм і популізм, що дедалі більше поширюються всупереч прогнозам футуристів, які вважали перемогу західної моделі демократії остаточною, є лише першою ознакою того, що пріоритет прибутку над соціальними цілями, плекання недовіри до політичних інституцій (особливо міжнародних) та урядів, невміння чи небажання адаптувати соціальні й політичні конструкції до новітніх реалій технологічної революції та революції свідомості матимуть наслідком чергову глобальну кризу. Як вчив Лао Дзи, будь-яка позитивна ідея, доведена до абсурду, перетворюється на свою протилежність. Протилежність капіталізму описана Орвеллом у романі «1984». Або «еліта» вчасно схаменеться, або одного ранку ми почуємо, що «рабство — це свобода». Шлях назад, до свободи, може бути дуже довгим.