Пітер Залмаєв

В очікуванні Втраченого Месії Дрогобича

13 Січня 2020
Коло Палацу культури на майдані в Дрогобичі я вийшов на перекур з Адамом Міхніком — відомим культурним діячем Польщі, колишнім дисидентом і головним редактором Gazeta Wyborcza. Як і я, він великий шанувальник письменника й художника Бруно Шульца, сина Дрогобича. То було 3 червня 2016-го, а нагода — відкриття VII Міжнародного фестивалю Бруно Шульца, що проводиться в місті щодва роки.

Президентські перегони в США були в розпалі, і хоч до висунення кандидатури Дональда Трампа від республіканців залишалося ще кілька тижнів, усі обговорювали цю неминучу подію та не йняли віри. Ми з Міхніком не були винятками. Марно намагаючись оформити в слова обурення щодо Трампа та його світогляду, Міхнік зробив порівняння, яке я досі не міг до кінця осмислити й оцінити, хоча вже тоді інтуїтивно відчував, що він має рацію. «Шульц — протилежність Трампу!» — вигукнув захоплений митцем мій блискучий однодумець під гуркіт тролейбуса, що проїжджав повз.


Хіба доцільно порівнювати бізнесмена-політика та майбутнього «лідера вільного світу» з автором сюрреалістичних дитячих історій із галицької глибинки Австро-Угорщини? Та і яким чином їх протиставляти: за життєвими досягненнями, що вимірюються накопиченими статками й політичними перемогами, за кількістю завойованих усіма правдами й неправдами жінок, за елементарною здатністю виживати?

 

Читайте також: Доба надлишку інформації


За цими та іншими критеріями очевидно, що Трамп і Шульц діаметрально протилежні. Скориставшись батьковим спадком і власною безмежною хитрістю, Трамп став магнатом у сфері нерухомості та збудував собі золотий палац, що здійнявся до хмар над Нью-Йорком. Шульц ледве зводив кінці з кінцями, працюючи вчителем малювання та праці в середній школі. Заробітку йому вистачало хіба що на рідкісні подорожі до Варшави й на одну-єдину до Парижа. Трамп хвалиться міцним здоров’ям, попри те що, як відомо, регулярно харчується бургерами й картоплею фрі, а Шульц був хирлявим, слабким і боявся висоти. Трамп має п’ятьох дітей від трьох шлюбів, часто розважався з порноактрисами та моделями, а Шульц, так само як Франц Кафка, був надзвичайно сором’язливим у товаристві жінок і хотів одружитися лиш з однією жінкою з Варшави, але сумнівався щодо своїх перспектив як чоловіка, тому не наважився поїхати з улюбленого Дрогобича. Коли я пишу ці рядки, у моїй уяві постають два протилежні образи: майбутнього американського президента, що хапає телевізійну старлетку за її «кицю» (його вислів, не мій!), і гарні жіночі ніжки, що топчуть Шульцове лице, — відомий графічний шедевр.

Шульців світ з усім його незрівнянним розмаїттям надається до безлічі інтерпретацій і прочитань «між рядками», як описано в «Книзі» — одному з його оповідань. Натомість Трамп не дає ради з численними інтерпретаціями, бо він не читає книжок


Та крім усіх цих, безперечно, поверхових, гідних таблоїдів контрастів двох згаданих чоловіків розділяє насамперед світогляд — естетичні погляди. Шульц був незрівнянним бардом дитинства. У його творчості доторк таємничості та чуттєвості природи, його творчість створює цілий всесвіт із запилюженого провінційного містечка й поступово схиляється до юнацької, схвильовано-напруженої сексуальності. Для Шульца світ сповнений безмежного дива життя, що ховається в найменших його проявах: серед буйної дикої рослинності саду за благенькою хаткою; у щеняті, що тремтить і скавчить; у пилинках, осяяних сонячним промінням, що пробивається крізь шибки. Шульців світ з усім його незрівнянним розмаїттям надається до безлічі інтерпретацій і прочитань «між рядками», як описано в «Книзі» — одному з його оповідань. Натомість Трамп не дає ради з численними інтерпретаціями, бо він не читає книжок. Окрім однієї — «Бути Дональдом Трампом», як у відомому голлівудському фільмі.


Шульців світ відмовляється від чорно-білої дихотомії «ми — вони» на користь усіх кольорів веселки. На мою думку, це світ, що його Шульців месія мав проголосити. «Месія» — це роман, який написав єврей Шульц, силкуючись вижити в окупованому нацистами Дрогобичі. Подейкують, автор віддав чорнову версію роману й сотні малюнків на зберігання сусіду-поляку. У «чорний четвер», 19 листопада 1941 року, нацистський офіцер застрелив Шульца, коли той переходив вулицю, несучи додому хліб. «Месію» так і не знайшли.

 

Читайте також: Реаліті-шоу в Мюнхені


Я схильний остерігатися всіх месій в історії — чи то релігійних, чи то політичних. Нехай це буде Ісус, Ґанді, Обама чи Трамп, і нехай вони обіцяють «Надію»® чи зробити «Америку знову великою»®. Я згоден із Міхніком, що вважає останнє ім’я в цьому переліку найфальшивішим з усіх месій, який налаштовує червоних американців проти синіх, лібералів проти консерваторів, гетеросексуалів проти геїв, протиставляє пожадливість і жертовність, економічний розвиток і довкілля, короткочасне процвітання і довгочасне виживання.


Тож у 2020-му для мене не існуватиме жодних фальшивих месій. Я радше буду наївним, без надії сподіватимусь на прихід Втраченого Месії Дрогобича й продовжу з паном Міхніком свою розмову за цигаркою.