Юрій Макаров

Водій теж громадянин

30 Листопада 2019
Ну в такому разі скажіть прямо: «Ви нам тут не потрібні! Ви шкодите суспільному здоров’ю! Вас не має бути!». «Ви», себто ми — автомобілісти, власники автівок, водії.

Ми маємо почуватися паріями, попихачами, як, скажімо, курці або алкоголіки. Ми маємо постійно відчувати комплекс провини. У будь-якому конфлікті інтересів між пішоходом і мною, водієм, я заздалегідь винний. У мене як автомобіліста немає жодних прав. Безпосередній привід для такого висновку — нещодавнє інтерв’ю радника київського мера Максима Бахматова під заголовком «Їздити в центрі машиною має бути дорого й боляче», знайдіть на пошуковику.

 

Ні, я не проти радника, він, можливо, порядна та кваліфікована людина. Але його позицію я десь уже чув. Вона сходить на те, що автомобіль у великому місті — надмірна розкіш, треба пересуватися громадським транспортом або пішки, узагалі місто належить пішоходам. Ще трішечки велосипедистам. Зовсім трішки цим… в’юнким, що на самокатах. А от автівка — це винахід диявола, вона лише закорковує дороги й отруює довкілля. Тут і смог (не жили ви в Маріуполі поруч із комбінатом Ілліча), і Ґрета Тунберґ із глобальним потеплінням.

 

Читайте також: Київ. Шлях до свого міста


Такі ідеї народилися, звісно, не вчора й не тут, нині це тренд світового урбанізму, і раціональне зерно в ньому є. Прототипи успішно втілювалися в життя в таких різних за своїм устроєм та історією містах, як Медельїн (той самий), Мумбаї, Портленд... Замість будувати нові автостради, які перетинатимуть суцільну забудову по діаметру або по хорді, там, навпаки, звужували вулиці й розширювали тротуари, прокладали велосипедні доріжки, будували «перехоплюючі» парковки й… так, звісно, розвивали громадський транспорт! Найпослідовніше згаданий постулат втілюється в життя в столиці запорєбріка. Не дуже віриться, що московська влада так уже перейнялася інтересами «безкінних» москвичів. Швидше йдеться про астрономічні прибутки споріднених компаній від облаштування нового покриття, надто тротуарів із плитки з гранітним порєбріком. Пардон, у Москві кажуть «бордюр».


Тож «медельїнський рецепт» у вітчизняних умовах не такий бездоганний, якщо брати його у відриві від місцевих реалій. Місто пішоходам, кажете? Весь рік чи тільки з березня по грудень? А тротуари коли почнуть чистити як слід? Гаразд, а решту року пробігтися від Європейської площі до Михайлівської слабо? Ви, напевно, хотіли сказати: «Місто належить пішоходам до 50 років із тренованим серцем і здоровими суглобами»? Авжеж, маршрутки! О так! Enjoy! Метро? А нічого, що відстань між станціями в Києві становить десь півтора кілометра? Для довідки: у Парижі — метрів 300–400!

Хамство та безвідповідальність наших рідних водіїв зараз не обговорюються, це сумна даність. Але ставлення міської влади до водія як до безправного, шкідливого порушника тільки стимулюють ці прикрі якості


Ось якраз про Париж: за наявності суперзручного метро мілкого залягання, а також паралельного швидкісного метро/електрички RER та автобусів, які ходять не за годинником, а за секундоміром, а також трамваю на околицях, ніхто не має наміру брати гроші за в’їзд у центр міста, як пропонує чиновник. Бо автомобільний рух керується автоматизованою системою на базі просунутих математичних моделей із камерами по всьому місту. Це коштує грубих грошей, але за весь час неодноразового перебування там мені пощастило потрапити в справжній корок лише двічі. І що принципово: в історичному центрі в кожному кварталі є платні підземні стоянки. Ну а з порушниками правил паркування борються гривнею, себто євро, і досить ефективно, мало не здасться. Торік я милувався черговою мапою київських парковок, офіційних, за які беруть гроші. Це сльози, а не мапа. Тільки так можна усвідомити, що омріяна літера «Р» у синьому прямокутнику встановлюється не заради зручності автомобіліста, а заради прибутків Київпарксервісу, який до того ж регулярно плутає кишені. Треба визнати нарешті: якщо дозволених місць для паркування в столиці не в рази, а на порядки менше, ніж автівок, ці автівки стоятимуть скрізь поперек дороги. Штрафи, евакуатори, драконівські заходи — усе буде марно. Ніщо нікуди не дівається, як ніщо нізвідки не береться.

 

Читайте також: Київ. Містотерапія


Хамство та безвідповідальність наших рідних водіїв зараз не обговорюються, це сумна даність. Але ставлення міської влади до водія як до безправного, шкідливого порушника тільки стимулюють ці прикрі якості. Зрозуміло, що чиновникові байдуже до моїх проблем та образ, він так чи так матиме свою перепустку в центр та персональну парковку біля офісу КМДА. А починати турботу про нещасного пішохода з гноблення такого самого громадянина, тільки на колесах, без удосконалення інфраструктури, без збільшення потужностей громадського транспорту, без автоматизації мережі світлофорів — звичайна та звична панська зверхність. З’їдять, куди подінуться.
І це вже не про організацію руху. Це про демократію.