Тарас Березовець

Той, кого не можна називати

14 Листопада 2019
Якщо вам здалося, що все найгірше у відносинах США з Україною вже позаду, то це лише тому, що ви поки ще не прочитали стенограми першої розмови Трампа із Зеленським, яку американський президент пообіцяв неодмінно опублікувати.

Скандал із розмовами Трампа й Зеленського (ми знаємо достеменно принаймні про дві з них: одна була у квітні цього року, друга 25 липня) підтвердив найгірші очікування. Американська політика насправді є такою самою брудною й корумпованою, як і українська. Один цей факт підриває в багатьох політично активних українців віру в те, що за океаном усе інакше, ніж в Україні. Причому обидва ключові персонажі скандалу — президент США Дональд Трамп та екс-віце-президент Джо Байден — мають однаково недобрий вигляд. 


Перший через підозри в зловживанні службовим становищем, другий через покривання свого рідного сина Гантера в темній історії казкового збагачення на декоративній посаді в компанії Burisma, що належить мутному суб’єктові часів Януковича Миколі Злочевському. Українці звикли до гучних корупційних скандалів удома. Їх останніми роками було вдосталь, зокрема й через те, що Сполучені Штати активно доклалися до розбудови в нас нових антикорупційних органів. Як політично, так і фінансово, вливши в Україну мільярди доларів американських платників податків. А отже, є частково відповідальними за нинішній стан речей у боротьбі з українською корупцією.

 

Читайте також: Україна очима Трампа


Аж раптом виявилося, що одні найвищі американські посадовці теж не проти погріти руки на сумнівних українських грошах. А інші в боротьбі за президентську посаду не проти використати факт американської військової допомоги для тиску на українську владу з метою організувати розслідування діяльності попередників. У підсумку скидається на те, що спроба здійснити перевірку роботи Байдена призвела не лише до початку процедури імпічменту президента (це лише четвертий випадок в історії Сполучених Штатів), а й до безумовного погіршення двостороннього українсько-американського партнерства. Того самого, яке в буквальному сенсі вибудовувалося потом і кров’ю та яке невдовзі могло завершитися включенням України до вузької когорти особливих союзників США за прикладом Ізраїлю. Але вже зрозуміло, що не судилося. Принаймні за цього президента.

Кричущим індикатором погіршення, про яке воліють не говорити публічно ні у Вашингтоні, ні в Києві, стала ліквідація посади спецпредставника Держдепу з питань України. Курту Волкеру судилося бути першим і поки що останнім у цьому статусі


Кричущим індикатором погіршення, про яке воліють не говорити публічно ні у Вашингтоні, ні в Києві, стала ліквідація посади спецпредставника Держдепу з питань України. Курту Волкеру судилося бути першим і поки що останнім у цьому статусі. Як заявив анонімний американський чиновник, коментуючи причину скасування посади в Державному департаменті, «ніхто при здоровому глузді не захоче потрапити в цей центр уваги. Це проблема, коли весь світ пильно стежитиме за вами». Для порівняння: США нещодавно запровадили посаду спец­представника з питань Венесуели. Хороший приклад, який якнайкраще демонструє зовнішньополітичні уподобання Штатів, чи не так?

 

Катастрофа у відносинах із Україною стає зрозумілою й з огляду на нещодавні свідчення Александера Віндмана, підполковника з Ради нацбезпеки США, відповідального за український напрям, до речі, вихідця з України. У відповіді на запитання республіканця Лі Зельдмана на конгресових слуханнях про те, чи не зашкодить розслідування імпічменту відносинам з Україною, Віндман каже: «Я так вважаю, конгресмене». Але не менше, а навіть більше цим відносинам зашкодила віра Трампа в корумпованість України. Як виявилося, ці «знання» президент США отримав навіть не від американської розвідки, якій він і досі не довіряє, а від безпосередніх ворогів України Владіміра Путіна й Віктора Орбана. Цю інформацію розкрило авторитетне видання The Washington Post, яке з посиланням на чиновників Білого дому написало, що саме «розмови Трампа з Путіним, прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном та іншими підсилювали його сприйняття України як безнадійно корумпованої країни, а також країни, яка, на думку Трампа, шукала способи підірвати його шанси на президентських виборах у США 2016 року».

 

Читайте також: Нормандський формат: пастка нових можливостей


Але, на щастя, американська демократія сильна завдяки системі checks and balances. І одним із тих, хто підтримав її в складний час, став аналітик ЦРУ Ерік Чарамелла, «той, кого не можна називати». Ім’я інформатора не можна розкривати американським чиновникам, але це не заборонено тамтешній пресі, яка й назвала джерело всіх проблем Трампа.


Найгірше з того, що ми знаємо, — обидва учасники Ukrainegate — Трамп і Зеленський — використовують подібні аматорські підходи до міжнародної політики. Трамп створив паралельний офіційному другий трек для переговорів з українським керівництвом, куди, як ми дізналися завдяки свідченням Вільяма Тейлора, увійшли Рік Перрі, Курт Волкер та Ґордон Сондленд. Але ж президент Зеленський вчинив абсолютно ідентично! Він призначив у обхід офіційних дипломатичних каналів керувати політикою зі США свого помічника Андрія Єрмака та позаштатного радника Ігоря Новікова. Наслідки цих кадрових рішень очевидні, і вони катастрофічні для обох країн. Тепер лишається сподіватися тільки на диво й на те, що американська система стримувань і противаг вивезе і американську, і українську демократію. Бо українська система, як бачимо, не працює.