Тарас Лютий

Прості речі

19 Вересня 2019
Дійсність нашого оточення зветься життєсвітом. Запроваджене Едмундом Гусерлем, це слово вживав Альфред Шюц, вивчаючи людські дії, скеровані на зміну світу за посередництвом тіла. Позаяк на тому шляху виникають обмеження у вигляді інших людей і речей, не залишається нічого, як шукати порозуміння й об’єднувати зусилля в оцій трансформації.

Життєсвіт є нашою даністю й стосується людини при здоровому глузді та в стані пильнування. Він не викликає особливих запитань і проблем. Такими є координати, у які ми колись потрапили й відтоді вважаємо звичними. А що не окрема особа створює життєсвіт, його годі привласнити й доводиться ділити з рештою. Тож увесь досвід співіснування ніби передається в спадок, є самозрозумілим і не піддається зайвим обговоренням. Про життєсвіт і його елементи формуються спільні уявлення. Вони стосуються природного та соціокультурного буття. Та не йдеться лише про матеріальний вимір. І хоча наш повсякденний життєсвіт є безсумнівним, однак оточений він горизонтом невизначеностей. Прямуючи за край відомого, ми вчимося тлумачити, визначатися й робити незвідане частиною життєсвіту.


З того, що переживає й зазнає людина від народження до смерті, з усім циклом турбот і напружень, радості та відпочинку, ідентифікації, належності, соціалізації, відчуження чи боротьби — з усього того вибудовується загальна структура, яка коли не в деталях, то принаймні схематично справджується для всіх. Крім того, всякому випадає створити щось екстраординарне, ба навіть цілі світи, втілені у фантазіях, іграх, сновидіннях, міфах, релігіях, мистецтві тощо.

 

Читайте також: Бранці повсякдення

 

Допоки людина прикута до цих креатур, вони існують. Достатньо їй знову переключитися на повсякденні речі, як усе миттєво розпадається. Проте наявність таких конструктів, хоч як дивно, дає змогу усталювати життєсвіт, до якого будь-хто неодмінно повертається. Може так статися, що хтось зашпортається в реальностях, не виявляючи здатності зафіксуватися в життєсвіті. Тоді це може спричинитися до серйозних ускладнень і непорозумінь. Але не лишень екзальтовані провидці гуртують довкола себе прихильників оповідками про досконаліші світи. Часом і в науковій картині подибується щось схоже на світ елементарних частинок, чорних дір або віддалених точок Універсуму. Для пізнання це важливо, та якщо знехтувати життєсвітом, недовго заплутатися. Дон Кіхот був нездатний вийти зі світу власних фантазувань, воюючи з вітряками, ніби реальними ворогами. Отож спосіб організації життєсвіту геть не збігається зі структурою вигадки.

Марно сподіватися вмістити життєсвіт у якийсь шаблон. До того ж багатьох життів не вистачить, щоб вивчити весь світ. Тому знання здобувається не лише з власного досвіду, а й наполегливо береться від інших. Життєсвіт постає як царина контролю та відповідальності


Очевидно, ніхто не забороняє зображувати кентаврів, пегасів, круглі квадрати, гарячий лід, вічне життя тощо. Проте, погодьмося, тоді ми видаємо бажане за дійсне. Бо вимисли індивідуальні й часто-густо не тримаються купи. Приміром, злий чаклун не переходить із однієї казки в іншу, ніби актор, якому доводиться грати негативних персонажів. Своєю чергою, це не означає, ніби щось досі нереальне взагалі несила втілити. Чимало винаходів цивілізації давно стали свідченнями такої реалізації. Те, що для нас звично швидко переміщатися в просторі, ще півтора століття тому видавалося просто незбутнім. А від цього життєсвіт стає пристосованим і комфортним.


Головна особливість життєсвіту полягає в неможливості нав’я­зувати комусь хоч би який макабричний сценарій і будь-які смисли. Щойно написавши це, я раптом збагнув: нещодавня світова практика популізму, навпаки, говорить про тотальну підтримку приємних вухові тез та обіцянок. Хоч би якою очевидною була рутина повсякденності, приймати її належало б на розумних засадах. Безперечно, чимало виконуваних нами дій становлять, за висловом Шюца, «запас знання», який ніким і нічим зазвичай не підважується. Воно то й так: зайвий раз не годиться замислюватися про те, як дихати чи ковтати.

 

Читайте також: Ідеологія: любити, ненавидіти чи розуміти?

 

Крім згаданих рефлексів те саме стосується й набуття важливих соціальних умінь: ходіння, писання, плавання, майстрування, орудування. Тим часом хочемо ми того чи ні, а наше життя заганяється в рамки біографічного опису з огляду на виконувані суспільні функції. Водночас, не маючи типових знань і навичок, ми не знали б, як учинити в елементарних повторюваних ситуаціях і не шукали б виходу для нестандартних. Утім, цього знання ніколи не буває достатньо. Марно сподіватися вмістити життєсвіт у якийсь шаблон. До того ж багатьох життів не вистачить, щоб вивчити весь світ. Тому знання здобувається не лише з власного досвіду, а й наполегливо береться від інших. Життєсвіт постає як царина контролю та відповідальності, якої не знайдеш, зокрема, у маренні.


Той, хто прочитає цей текст до кінця, неодмінно запитає: навіщо про таке було писати? Та прості речі завжди є воднораз і найскладнішими. Час від часу їх треба проговорювати, щоб не втрапити в пастку зарозумілості. Бо ніколи не запізно зупинитися для переосмислення чи тлумачення свого життєсвіту.