Аскольд С. Лозинський

До річниці Незалежності

23 Серпня 2019
Ось і 28-ма річниця нашої незалежності, щоправда, 6-та річниця під обстрілом ворога. Радіємо святом, турбуємося реаліями та робимо підсумки. Останній рік динамічний та, здається, творчий. Декому можуть не подобатися результати, зокрема на Заході України та в її діаспорі, але динаміка й демократичність суспільства незаперечні. Отже, у кінцевому підсумку останній рік був бодай цікавим для України, її народу та суспільства. На довшу мету, як кажуть, поживемо — побачимо, які будуть жнива.

Крім окупації споконвічним ворогом москалем та ним спричиненої війни дві найбільші вади України — це майже психічний нахил до корупції та малоросійства. Корупція — наслідок радянської спадщини та невміння за незалежності карати за неї, зокрема, тому, що при владі самі корупціонери. Україна олігархів стала фактом, реалією та отримала безмежний вплив. Казали мені професіонали ментального здоров’я, що бути олігархом стало ціллю навіть серед молоді в Україні.

 

Щодо національного банкрутства, то з незалежністю в найгірше зрусифікованих регіонах хохли просто стали малоросами, а згодом українцями-самостійниками, але психічними малоросами. Пошану до Жукова й таких, як він, користування московською ворожою мовою важко вилікувати. Цим поганим явищам малороси дають логічні, хоч і демагогічні та примітивні, пояснення з демократичними перекрученнями. Про перейменування вулиці Жукова в Харкові розповів мені таксист. Це відбулося в демократичний спосіб, адже Маршал врятував нас від фашизму, міркував він, говорячи українською мовою. Щодо малоросійства, то один голова дільничної виборчої комісії мені якось сказав, що українці, як нація, появилися щойно в ХІХ столітті.

 

Моє бачення майбутнього хіба таке неясне, як й інших включно з президентом Зеленським. Потрібна добра воля та бажання, щоб справді бути «слугою народу», а не його вислужником. Яку роль відіграє Ігор Коломойський? Мабуть, добре, що він перебуває під слідством американців. На порядку денному стоять такі питання: як закінчити війну? Як повернути анексовану територію? Як проявити серйозну настанову боротьби з корупцією? Як крокувати практично до євроінтеграції та колективної оборони НАТО? Як втілити українську духовність у малоросів? Це основні питання нового року незалежності.

 

Читайте також: Незалежність

 

При цьому діаспора може й повинна бути допоміжною. Це означає що вона мусить змінити свій modus operandi. Діаспора не є закордонним представництвом чи міністерством нової влади. Її провід не хворіє на корупцію, але одержимий бажанням власного відзначення. Людське его домінує над громадською виробленістю. Діаспора — підпора народу України в його змаганні за нормальне демократичне та економічно розвинене життя, а не приятелька влади України, якій віддячується орденами та фотографіями.

 

Моя надія не має певності чи навіть сильної віри у свою реалізацію. Зрозуміло, що оптимальний варіант — це припинення війни, звільнення української території включно з Кримом від московських окупантів, знесення Керченського мосту, звільнення українських в’язнів. У коротшому часі вірогіднішим і корисним було б впровадити блакитношоломних миротворців Організації Об’єднаних Націй на цих територіях, очевидно, без участі в контингенті агресора. Одначе це потребує рішення Ради Безпеки ООН, у якій Москва має право вето.

 

Для здійснення цього треба створити потужний тиск на Москву санкціями, які матимуть відчутні особисті економічні наслідки не тільки для російського населення, а передусім для номенклатури Кремля. Погрози санкцій проти родини й друзів самого Владіміра Путіна можуть бути при цьому вирішальними. У міжчасі треба працювати, щоби президент США прийняв президента України в Білому домі, Конгрес Сполучених Штатів визнав Україну стратегічним «союзником США поза НАТО», поки що. Україні, зі свого боку, належить приспішити з осучасненням і виготовленням зброї, користуючись товаром держав НАТО. Так само для вступу до ЄС розбудова інфраструктури України повинна користуватися європейським, а не азійським ринком.

 

Щодо фактичної, не віртуальної, боротьби з корупцією, немає сьогодні жодної причини відкладати ухвалення законодавства щодо позбавлення імунітету народних депутатів України. Президентська партія сама має більшість у ВРУ, а може мати кваліфіковану більшість із будь-якою коаліцією, ясно, що не з «Опозиційною платформою». Президент радше реформатор, який балотувався головно на обіцянках реальної боротьби проти корупції, тому не матиме вияснення перед виборцями, чому не впроваджено бодай цієї символічної реформи вже на перших сесіях ВРУ. А далі (бо деякі з цих злочинців сьогодні є народними депутатами) серйозне кримінальне розслідування проти найбільших і найгірших олігархів на кшталт Медведчука та Ахметова мало б великий розголос. При розслідуванні справ Медведчука, не завадило б з’ясувати, як за попереднього президента йому вдалося закупити чотири телевізійні мережі. Мабуть, не обійдеться й без кримінального розслідування попередньої влади. Це не суперечить демократичним засадам і в жодному разі не можна вважати політичною розправою з політичними конкурентами.

 

Читайте також: Яка в нас суспільна угода?

 

Розвиток національної духовності, мені здається, не буде пріоритетом нової влади, яку головним чином характеризують новий президент, голова партії «Слуга народу» Разумков та інші, національно й духовно не тільки не зорієнтовані, а й не зацікавлені. Для всіх них принципи національного змісту, а мабуть, і вищої моралі не пріоритетні. Я переконаний, що коли Україна розмовлятиме українською мовою, то це скріпить її політично. Так, російськомовні хлопці вмирають за Україну на Донбасі, одначе було б краще, якби вони розмовляли по-українському й для України жили. Донбас як такий — це наслідок штучного переселення москалів на місце українців, вимерлих Голодомором. Якби була національна політика на Банковій вулиці від початків незалежності, не сталося б анексії Криму чи війни на Донбасі. Москва просто використала ґрунт, який вона підготувала за часів імперії. При цьому особливо бажаю Зеленському та Разумкову удосконалення знання української мови, що можливо тільки завдяки кожноденному постійному користуванню.

 

У площині релігійного національного змісту суспільства повинна активно працювати нова канонічна Православна церква України з томосом Вселенського Патріарха. До цієї співпраці мають долучитися і митрополит Епіфаній, і дійсний чи почесний Патріарх Філарет без публічних конфліктів попри різниці в поглядах чи підходах. Усі стремлять до помісності й для всіх головним противником є Москва та її спотворення — Московський патріархат. Потрібно проводити роботу з вірянами, які довший час жили та вірили під мильним вражінням спотвореної канонічності Московського патріархату. Для початку державі слід віддати під юрисдикцію ПЦУ Свято-Софійську територію з усіма маєтками, яка, поза сумнівом, належить Київській митрополії ще з княжих часів, а опісля на вимогу більшості мирян та ієрархів, а також навіть через судові процеси відбити в МП лаври — Печерську та Почаївську — й інші історичні храми та монастирі. Цьому повинна сприяти й УГКЦ, розбудовуючи свої парафії та закликаючи до спільних заходів, відзначень і спільного нового церковного календаря. УГКЦ також варто стриміти до помісності та патріархату, а не просто приймати політичні маневри Риму й Папи як непомильні. Пригадую, що в питаннях не релігійних, а політичних, Папа така сама «мильна» людина, як ми всі.

 

Розвиток української мови — це переважно справа свідомих українців, яким не все одно, як говоритиме Україна. Влада, зі свого боку, повинна забезпечити, щоби не траплялося урядових чи публічних виступів державних осіб недержавною мовою. Знання української в плинному стані, тобто говорити, читати й писати, мусить стати передумовою будь-якої державної служби, хоч би де вона відбувалася. Остаточно повсякденне й приватне користування залежить від власної совісті людини, одначе свідоме суспільство мусить впливати на совісті тих, хто виявиться безсовісним у цьому випадку або навмисно зухвалим. Я вже не кажу про п’яту колону. Неприпустимо, щоби офіціанти навіть приватних підприємств відмовлялися розмовляти по-українському, а так звані свідомі українці годилися з тим покірно й не звертали уваги, бо, мовляв, «вона чи він може плюнути тобі в страву». Українці, які так міркують, просто малороси.

 

Одне речення про медичну реформу, яка необхідна Україні не тільки для добра її населення, а також як частина конечної реформи для вступу в ЄС. Зміни не можуть відбуватися в атмосфері, коли владні особи фактично працюють проти реформи. Влада — це олігархи. Вони мають медичну опіку в Україні й за кордоном. Народ натомість такої опіки позбавлений, хоч вона повинна бути людським правом (не привілеєм) кожного мешканця України.

 

 

Ці кілька думок не поучення, а радше міркування про напрямок чи нарис для поведінки передусім для мене особисто, як людини, яка вважає себе свідомим українцем, що бажає допомогти своєму народові й собі. Якщо ви такі самі, то краще почуватиметеся у своєму оточенні, ніж у чужому, а то й ворожому московському чи навіть малоросійському морі. Приступаймо до святкування з надією на краще майбутнє для нашого народу та його держави. Із молитвою на вустах за краще майбуття не забуваймо пом’янути тих великих дочок та синів нашого народу, які віддали своє життя, щоби сьогодні ми могли святкувати річницю Незалежності нашої держави.

 

Слава Україні!                                                               Героям Слава!