ОНУХ

Скалки літнього дня

19 Серпня 2019
Серпень, п’ятниця, полудень. Клас трудящих, які працюють п’ять днів на тиждень від 9-ї до 17-ї, переступає з ноги на ногу, дивлячись, що вже полудень, а отже, ще кілька годин ― і почнеться вікенд. А літній вікенд ― це виїзд за місто, чи смаження шашликів, чи коса в руках, чи й просто дозвілля, яким можна скористатись, як нам заманеться, або навіть змарнувати його.

Про що має мріяти щойно спечений пенсіонер, який теоретично вже має вікенд тривалістю сім днів на тиждень або, інакше кажучи, може собі вибрати два вікендові дні, коли захоче, наприклад у понеділок та вівторок, як чиню я? Сьогодні, у п’ятницю опівдні, я знову мав шанс почуватися добре, бо знову купував якісь дрібнички, а касирка, просканувавши ціну, натиснула, напевне, не ту клавішу й на екрані сканера кредитної картки замість 34,25 долара висвітилося 4,25. На мить майнула думка натиснути OK і заплатити 4,25 замість 34,25, але й та ціна вже була зі знижкою 75%, тобто товар дістався б мені майже задарма. Однак я й цього разу хотів почуватися добре, тож сказав касирці, що сканер банківських карток висвітив ціну з помилкою. Вона виправила, я знову приклав свою картку до сканера, транзакція скінчилася, і я чекав, що мене опанує добре самопочуття, але ж ні, анітрохи, неначе й не зробив нічого, що було б гідне його. Морока, подумав я, і пішов собі далі.

 

Читайте також: Ars longa


Проте подумки кілька разів повертався до того несподіваного браку хорошого самопочуття. Зрештою, я вчинив добре, бо вірю, що саме так і годиться робити, і чекав би від інших, щоб і вони робили так само. Повернувся додому, сів за комп’ютер і почав ― пишучи ― думати про це. Згадав, що сьогодні вранці прочитав у Facebook повідомлення моєї знайомої Олесі, яка процитувала, як годиться добрій і розумній дружині, фрагмент опублікованої в Тижні колонки «Гіркота інтелектуалів» авторства її чоловіка Тараса. Цитату вона доповнила коротким вступом: «Найслабша сторона українського інтелектуала ― здатність говорити з позицій конкретного контексту, а не описаних в літературі теорій».
«Висновки Джадта щодо ролі інтелектуала несподівані: правильне рішення ніколи не універсальне, воно має здобутки і втрати й передбачає відмову від часом вартісних речей. Так само не існує єдиної форми аналізу та політичної логіки, що покриватиме всі аспекти розгляду. Інакше можна просто експлуатувати минуле, користуючись масовим невіглаством, щоб започатковувати нові інтервенції, байдуже, з яких ідеологічних позицій вони виходитимуть. Тож перед тим, як говорити про глобальні речі, важливо розібратися з локальними й мати можливість висловлюватися не про що завгодно, видаючи чергові гранд-наративи чи трюїзми, а по суті».

Треба бути не так глибоким, як щирим інтелектуалом, щоб дійти до суті проблеми, яка ятрить душу власне інтелектуалам, і до бар’єра, що є її наслідком і не дає їм змоги називати речі своїми іменами

 


Я прочитав останню колонку Тараса з приємністю, то була по-розумному написана рефлексія, натхненна відомою мені вже кілька років книжкою ― розмовою двох англосаксонських інтелектуалів Тімоті Снайдера і Тоні Джадта. Його міркування видалися мені якнайдоречнішими, вони стосуються відчуття нереалізованості, яке ятрить душу сучасних інтелектуалів, але тільки Олесині заувага та вибір цитати дали мені змогу поглянути на справу по-новому. Я навіть став трохи жартувати, парафразуючи фрагменти її коментаря. Ось, наприклад: «Найслабша сторона українського інтелектуала ― це буття українським інтелектуалом або навіть гостріше — буття інтелектуалом українським».


Потім у цитаті, яку вибрала Олеся з колонки Тараса, мені здалося дуже цікавим, що він, ідучи за думкою Тоні Джадта, каже: «Тож перед тим, як говорити про глобальні речі, важливо розібратися з локальними й мати можливість висловлюватися не про що завгодно, видаючи чергові гранд-наративи чи трюїзми, а по суті».

 

Читайте також: Літо


На перший погляд, ці слова — часто повторюваний трюїзм чистої води, я й сам прихильний до нього і не раз покликався на цю думку у своїх виступах. Треба бути не так глибоким, як щирим інтелектуалом, щоб дійти до суті проблеми, яка ятрить душу власне інтелектуалам, і до бар’єра, що є її наслідком і не дає їм змоги називати речі своїми іменами та, як пише Тарас, «по суті». 


Я ще можу заспокоїти Олесю, що це проблема не тільки українських, а й багатьох інших інтелектуалів, належних до дуже різнорідних культур. Якщо йдеться про рідних інтелектуалів, то, на мою думку, їхня «найслабша сторона ― невміння бути українським інтелектуалом». Добре, що з’являються такі постаті, як Тоні Джадт або Тімоті Снайдер, котрий розмовляє з ним, постаті, які дають змогу і нашим рідним, і всім іншим інтелектуалам усвідомити, як кажуть серед народу, що «король буває голим, а правда часто лежить на поверхні».


Але з чого я почав свої п’ятничні роздуми? Ага, з того, що хоча сьогодні опівдні й учинив так, як годиться чинити, однак не відчув припливу доброго самопочуття. Цікаво, що на це сказав би Тоні Джадт або близький мені Тарас, підтриманий розумним коментарем Олесі?
Отже, зичу нам усім, зокрема й інтелектуалам, вдалих вихідних із шашликом, косою в руках або й просто марнуванням часу.