Ріхард Герцінґер

Неілюзорні загрози

1 Серпня 2019
Протести в Гонконзі не припиняються, а дії правоохоронців щодо їхніх учасників стають дедалі жорсткішими

Щоправда, ухвалення запропонованого урядом міста-держави закону, який дозволив би видавати Китайській Народній Республіці неприємних пекінському режимові громадян Гонконгу, відклали. Це відбулося під тиском демонстрацій, у яких взяли участь майже 2 млн із 7 млн мешканців особливого адміністративного району. Але демократичний рух вимагає більшого: щоб закон було відкликано формально й уряд, готовий робити поступки пекінській диктатурі, пішов у відставку.

 

Читайте також: Захистити Гонконг, підтримати Тайвань

 

Таким чином, зростає небезпека безпосереднього втручання репресивного апарату КНР у гонконгівський конфлікт. Загрозливо наближається те, що можна було передбачити ще понад 20 років тому. Коли 1 липня 1997-го Велика Британія за згодою всього західного світу передала свою коронну колонію Гонконг Китайській Народній Республіці, не запитавши попередньо думки її населення. Виявилося, що в довгостроковій перспективі вона віддала місто та його структури правової держави на поталу пекінському комуністичному режимові. До мешканців Гонконгу поставилися не як до громадян з індивідуальними правами, а де-факто категоризували їх за етнічною чи «культурною» належністю і на основі такої категоризації колективно передали під владу диктаторської системи. А ця система претендує на ексклюзивність у визначенні того, хто належить до китайської нації та яких державних форм вона має набувати. Нічого не змінює в цьому й те, що свого часу китайський режим зобов’язався поважати право міста на автономію протягом 50 років, себто до 2047-го. До того часу, як сподівалися принаймні на Заході, диктатуру в Китайській Народній Республіці вдасться подолати, а всю країну лібералізувати.

 

Проте це був фатальний прорахунок. Комуністична диктатура міцно сидить у сідлі та під керівництвом «сильної руки» Сі Цзіньпіна ще міцніше закручує гайки свого тотального панування. Але тоталітарна держава дотримується зафіксованих в угодах зобов’язань лише доти, доки її примушує до цього міжнародний розподіл сил. Нині режим, очевидно, почувається достатньо сильним і непереможним для пришвидшення уніфікації та приєднання Гонконгу.

 

Читайте також: Лицемірство кращого

 

Громадяни Гонконгу у своїй розпачливій боротьбі за захист елементарних свобод вважають, що Захід, загалом кажучи, покинув їх напризволяще. Покірні європейці не хочуть ризикувати через них своїми економічними зв’язками з дедалі потужнішою супердержавою. Ба більше, вони тримаються за ілюзію, що принцип багатосторонності у світовій політиці можна захищати й розвивати спільно з нею. Водночас у Білому домі сидить президент, який гучно захоплюється китайським авторитаризмом. На конфронтацію з ним Дональд Трамп іде тільки в питанні збуту американських товарів і захисту американських ринків. Захист прав людини та розвиток міжнародного правопорядку не відіграють політиці президента Сполучених Штатів жодної ролі. Понад те, вона спрямована на розподіл сфер впливу між «великими державами», такими як США та КНР.

 

Однак на Заході втрачають розуміння того, що коли десь на планеті помирає демократія чи придушують демократичний рух, то це стрімко наближає нас до кінця власної демократичної свободи. А з огляду на глобальне посилення автократій, як-от Китаю чи Росії, у нас поширився занепадницький настрій, що нав’язує думку про ілюзорність імовірної зміни ситуації в таких країнах. І нам слід було б змиритися з тим, що Захід втратив свою глобальну визначальну нормативну силу. Водночас відважні та рішучі громадяни Гонконгу, спираючись лише на власні сили, показують, що примусити йти на поступки тоталітарний режим, такий як китайський, цілком реально. Відкликання планованого закону, що з’явився під тиском Пекіна, було можливе також тільки за згоди Китаю. Режим боїться, що продовження повстання в Гонконгу порушить абсолютний цвинтарний спокій і в його безпосередній сфері панування. Тому він мусив спробувати зупинити цей рух, відкликавши законопроект.

 

А ще вільнолюбне громадянське суспільство Гонконгу демонструє всьому світові, що культурно-релятивістське твердження, нібито з огляду на свою історію та культуру Китай не надається до демократії, насправді ідеологічна брехня. Те, наскільки добре жива демократія може функціонувати на китайському ґрунті, протягом кількох десятиліть доводить і Тайвань. Попри те що у випадку цієї острівної держави йдеться про одну з небагатьох функціонуючих демократій на Далекому Сході з процвітаючою вільною економікою та креативним плюралістичним громадянським суспільством, міжнародна спільнота, за нечисленними винятками, офіційно її не визнає і ставиться до неї як до парії.

 

Читайте також: Золоте яйце Гонконгу

 

У 1971 році Тайваню на вимогу пекінського тоталітарного режиму довелося звільнити своє місце в ООН на користь КНР. Тепер ця країна зазнає щораз більшого тиску з боку китайського керівництва, яке вимагає змиритися з його претензією на одноосібну владу Піднебесної над усією територією. Тож Захід має посісти чітку позицію, інакше в перспективі він сам здасться на поталу пекінському свавіллю.