ОНУХ

Пенсіонери з the Rolling Stones

7 Липня 2019
26 липня Міку Джаґґеру, легендарному вокалістові гурту the Rolling Stones, виповнюється 76 років, а через два дні, 28 липня, виповниться 65 мені, тож згідно з чинним правом я вступаю в пенсійний вік.

 Щоб відзначити цю історичну дату, моя дружина придбала квитки на концерт the Rolling Stones. За місяць до наших, Джаґґера і мого, днів народження, за 120 км на північ від Торонто на величезному полі Берлз-Крік-Івент-Ґраундс в Оро-Медонті, де може розміститися 100 тис. людей і 33 тис. автомобілів, відбувся єдиний у Канаді концерт у межах, напевне, вже прощального туру цього гурту Північною Америкою з симптоматичною назвою «No Filter» («Без фільтра»).
Цей американський тур, що складається із 17 концертів, які гурт мав давати від Чикаго до Нового Орлеану й від Онтаріо до Флориди, мало не скасували. Адже кілька місяців тому з’ясувалося, що в соліста гурту Міка Джаґґера проблеми зі здоров’ям і він потребує негайної операції із заміни клапана серця.

 

Читайте також: Літо

 

Операцію зробили у квітні, а вже 25 червня на стадіоні Soldier Field у Чикаго 75-річний Джаґґер гіпнотизував публіку не тільки своїм характерним співом, а й не менш характерним, та ще й дуже динамічним пересуванням по сцені. Ну що ж, дивлячись на дідуся, ба навіть уже прадідуся, а від 2016 року батька восьмої дитини, можна було хіба що подумати, що час не діє на нього. 


Досить кумедно, коли мало не 80-річні діди доводять до трансу кількадесят тисяч слухачів, серед яких я аж ніяк не почувався найстаршим. Мушу зізнатися, що радів і навіть розчулився, коли побачив на концерті два чи й три покоління фанів легендарного британського рок-гурту. Але тут не слід дивуватися, бо виконавці молодого покоління цілком порожні. Куди їм до the Rolling Stones, що й далі збирають повнісінькі стадіони.

Ефемерні моди поп-музики виринають і зникають, а Rolling Stones і далі лишається оригінальним і неминущим. Як не погодитися з такою оцінкою, якщо цьому незвичайному гурту вже більш як 55 років і ми маємо змогу побувати на його черговому концерті


Пригадую з ранньої молодості (адже коли ці виконавці ступали на сценах свої перші кроки, я був підлітком), що в цьому гурті є щось первісне, дике, на відміну від загальнообов’язкового пригладженого поп-стандарту. Навіть на ранніх фотографіях видно похмурі обличчя молодих хлопців, на відміну від їхніх позитивних і веселих ровесників на кшталт the Beatles. Образ bad boys супроводжував учасників the Rolling Stones довгі роки й відображав не тільки вдалий маркетинг, а й, очевидно, непросту історію гурту, позначену несподіваною смертю одного зі співзасновників (Браяна Джонса) і пізнішою залежністю від героїну сольного гітариста та співавтора більшості хітів Кіта Річардса.

 

Не кожен знає, що лідер гурту та його ікона Мік Джаґґер навчався в славетній Лондонській школі економіки. Багато хто вважає, що довговічністю гурту та його стійкістю до внутрішніх напружень і зовнішнього тиску ми завдячуємо не тільки талантові Джаґґера створювати хіти, а й умінню керувати потужною організацією, якою став the Rolling Stones. Мабуть, завдяки йому колектив створив складну фінансову структуру, яка дає змогу уникати надмірного оподаткування. Promogroup holding company зареєстровано водночас і на Карибських островах, і в Нідерландах, а учасники the Rolling Stones живуть (як і багато інших дуже заможних людей) у різних країнах і є нерезидентами, діяльність яких не підлягає оподаткуванню. Будучи одним із найкультовіших гуртів, які асоціюються з брендом British rock invasion (британська рок-навала), і отримуючи величезні прибутки, які сягають сотень мільйонів фунтів стерлінгів, вони не сплачують податків у Великій Британії. Але це не завадило Майклу Філіпу Джаґґеру отримати від королеви титул лицаря за внесок у розвиток та поширення британської культури.

 

Читайте також: Шрам на шкірі


За даними американського журналу Rolling Stone, гурт названо четвертим у списку «100 найвидатніших виконавців популярної музики всіх часів», а продаж його дисків сягнув казкової цифри 250 млн. Він випустив 30 студійних альбомів і 23 зіграних під час концертів. Був 12 разів номінований на премію «Ґреммі» (найважливіша у світі музики нагорода) й тричі отримав її.


Музикознавець Роберт Палмер вважає, що своєю довговічністю гурт завдячує, здавалося б, власній парадоксальній традиційності, прив’язці до класичного ритм-енд-блюзу, а також до соулу. Якщо ефемерні моди поп-музики виринають і зникають, то the Rolling Stones і далі лишається оригінальним і неминущим. Як не погодитися з такою оцінкою, якщо цьому незвичайному гурту вже більш як 55 років і ми маємо змогу побувати на його черговому концерті. Може, вже й останньому, але хтозна, чого ще очікувати від 75-річного Джаґґера та його колег: гітариста й однолітка Міка Кіта Річардса, ударника й найстаршого в гурті 78-річного Чарлі Воттса та наймолодшого 72-річного гітариста Ронні Вуда.
Адже, коли музиканти виходять на сцену й линуть перші акорди незабутніх хітів «Jumpin’ Jack Flash», «It’s Only Rock’n’Roll (But I Like It)», «Honky Tonk Women», «Before They Make Me Run», «Miss You», «Angie», «Paint It Black», «Midnight Rambler», «Start Me Up», «Brown Sugar», «Gimme Shelter» і насамкінець «(I Can’t Get No) Satisfaction», стотисячна юрба пенсіонерів і тих, хто скоро стане ними, забуває про свої немочі й піддається ейфорії, яка переходить у загальну нефільтровану («No Filter») радість буття тут і тепер.