Ріхард Герцінґер

Скажи, чий Крим

20 Червня 2019
Німецький екс-канцлер Ґергард Шредер віднедавна відкрито виправдовує незаконну анексію Криму.

За його словами, можна «дотримуватися юридичної позиції», що це не було агресивним актом, бо приєднання до Росії «схвалило населення». Так сьогоднішній лобіст Кремля Шредер охарактеризував підприємцям у Бранденбурзі насильницьке приєднання української території та проведений під дулами окупантів нелегальний псевдореферендум, який мав легітимізувати цей акт насильства.


Отже, Шредер, який до того ж назвав Крим «давньою російською територією», у цьому питанні остаточно став поза консенсусом німецьких демократів. Навіть ті демократичні політики, які вимагають зближення з Росією та послаблення чи зняття санкцій, постійно наголошували (хай то лише формальні заяви), що анексія Криму порушує міжнародне право. Досі це стосувалося і Ґергарда Шредера. Але тепер він дотримується лінії вірних Кремлеві правих і лівих екстремістів.

 

Читайте також: Анексія Криму Росією - це фатальне правопорушення — Маас


Обурення громадськості цим досить стримане. Адже виступ Шредера відповідає небезпечному тренду настроїв. Так, міністр-президент східнонімецьких федеральних земель намагається вимусити «нормалізацію» німецько-російських відносин своєрідною побічною зовнішньою політикою. У міжпартійній вимозі якомога швидше скасувати антиросійські санкції, хоча московська агресія проти України триває далі й не зменшується, об’єдналися християнсько-демократичний міністр-президент Саксонії Міхаель Кречмер, його тюрінгський колега по посаді Бодо Рамелов із партії «Ліві», а також соціал-демократи Дітмар Войдке і Мануела Швезіґ, глави урядів Бранденбургу та Мекленбург-Форпомерну. Швезіґ, яку нещодавно обрали однією з трьох тимчасових федеральних голів СДПН, уже певний час особливо завзято каже про неупереджений «новий початок» відносин із режимом Путіна й не соромиться виголошувати це навіть у російських пропагандистських медіа, як-от Sputnik.

Ознак, що східнонімецький виступ проти збереження санкцій — це лише прелюдія до офіційної німецької зміни курсу стосовно путінської Росії, більшає. Зміни курсу на сумнівне примирення з агресивною, авторитарною державою


До цієї міжтаборової фаланги входить і близька до Кремля крайня права партія АдН. Приєднавшись до антисанкційного фронту з нагоди зустрічі з Путіним на економічному форумі в Санкт-Петербурзі, Кречмер, очевидно, сподівається забрати кілька голосів у правих націоналістів на майбутніх саксонських виборах до Ландтагу. Задля цього він підриває не тільки позицію федерального уряду, а й спільну позицію ЄС щодо Кремля. Із такою метою консервативний політик Кречмер подає німецькій громадськості оповідку, що коріниться в ідеології НДР: східні німці через їхнє минуле в НДР начебто ближчі «до Росії та її людей», ніж західні, а тому мають до них більше чуттєвого розуміння. Однак це прикрашання справжньої ситуації в Східній Німеччині під пануванням радянського тоталітаризму скандальне.


Насправді в дуже поширеній у Східній Німеччині симпатії до путінської Росії виявляється щось схоже на запізнілий стокгольмський синдром. І що сильнішим є часто самонавіюване розчарування реальністю в демократичному Заході, то милішим у проективній ретроспективі видається багатьом східним німцям життя під пануванням влади, яка, хоч і була деспотична, та все ж таки гарантувала якусь безпеку.

 

Читайте також: Від стримування до знищення


Запевняння в наявності особливої східнонімецької ідентичності від противників санкцій на кшталт Кречмера — це найновіший прийом, покликаний облагородити намагання потоваришувати з режимом Путіна. Протистояння цьому тепер має сприйматися як західнонімецька «зверхність» щодо східнонімецької чутливості. Із відповідною (награною?) наївністю Кречмер запросив Путіна відвідати столицю Саксонії Дрезден, адже з цим містом господар Кремля начебто має особливий зв’язок. Однак про те, що зв’язок цей виник у 1980-х роках, коли Путін діяв у Дрездені як офіцер КГБ, Кречмер не згадав. Усупереч його заявам про шкоду від санкцій економіці Саксонії це не може бути причиною прагнення Кречмера здобути прихильність могутнього володаря. Адже лише 1,3% саксонського експорту спрямовується до Росії. І якщо саксонська торгівля справді потерпає від санкцій, то не від запроваджених ЄС, а від зустрічних із Росії. 


Водночас ігнорування загрози від авторитарної мафіозної держави Путіна для європейських демократій та міжнародного правопорядку аж ніяк не обмежується Східною Німеччиною. Так, до хору противників санкцій, слідуючи своєму ментору Ґергарду Шредеру, давно належить міністр-президент Нижньої Саксонії, соціал-демократ Штефан Вайль. А на економічному форумі в Санкт-Петербурзі були присутні не тільки Кречмер і Швезіґ, а й федеральний міністр економіки Петер Альтмаєр, який домовився там про «ефективне партнерство» з Москвою.


Хоча Берлін ще підтримує санкції, а голова ХДС Аннеґрет Крамп-Карренбауер чітко дистанціювалася від висловлювань своїх колег по партії, федеральний уряд однаково докладає значних зусиль для максимально можливої мінімізації впливу санкцій через інтенсифікацію німецько-російських економічних зв’язків. Ознак, що східнонімецький виступ проти збереження санкцій — це лише прелюдія до офіційної німецької зміни курсу стосовно путінської Росії, більшає. Зміни курсу на сумнівне примирення з агресивною, авторитарною державою.