Андрій Домаранський

Вони вже тут

27 Квітня 2019
Ще донедавна, як університетський викладач, я впродовж 18 років возив студентів на двотижневі польові географічні практики.

То була кришталево чиста романтика: молоді люди, які на короткий (але таки чималий) термін звільняються з-під батьківського контро­­лю, отримують інший формат спілкування та безмежні можливості для зближення з тими, хто давно подобається. Простий побут, спільне долання труднощів на тлі щодня нових пейзажів дикої природи. Коротше кажучи, здається, самим Богом створене «вікно можливостей» для демонстрації найкращих рис молодості: сили, вроди, сміливості, дотепності. Атрибути всього того стали ярликами романтичного туризму: довгі розмови біля багаття, пісні під гітару, мрії на берегах річок, сміх у наметах, теплі напої.


Але з часом усе якось поступово і невпинно стало змінюватися. Першими зникли гітари. Потім пісні й найтепліші напої. Розмови довкола багаття замінили тихе бухтіння в наметах під несанкціоноване пиво. І найдивовижніше — все менше ставало тих, хто з тугою в очах поглядав у бік протилежної статі. Натомість почастішали довгі телефонні розмови з батьками, нарікання про тривалу відсутність теплої води і банкоматів, стогони про слабку мережу й занадто жорсткі сидіння в чартерному MAN. Бажання продемонструвати свій мачизм чи жіночу чарівність поступилося необхідності підзарядити телефон, переглянути реакцію на останню викладену фотку в соцмережах, переконати «парня», який лишився вдома, що їхнім багаторічним стосункам нічого не загрожує.

 

Читайте також: Чого прагнуть аполітичні міленіали


Приблизно тоді ж я почув про міленіалів і покоління «ЯЯЯ» — народжених у 1980–2000-х, тих, кому сьогодні від 19 до 40 років. Основа суспільства. Найбільш ласий сегмент електорату. Наше найближче майбутнє (особливо з поправкою на те, що українські міленіали ще молодші й народжені від початку 1990-х). Тоді дані зі статті Джоела Стейна «Міленіали: покоління ЯЯЯ» («Millennials: The Me Me Me Generation») у травневому випуску Time за 2013 рік швидко рознесли інші видання; без особливого драматизму згадували слова фентезійника Террі Пратчетта: якщо інопланетяни хочуть нас завоювати, то їм варто лише трохи почекати. Почекати часу, коли Земля буде населена такими милими й симпатичними створіннями, що воювати з ними й не доведеться. Відтоді я почав не те що боятися міленіалів, але точно з острахом очікувати їхнього повноцінного приходу в мою реальність. Сьогодні знову перечитую ті статті з переліком виразних рис міленіалів, і кожна з них пояснює вибір українців на цих президентських перегонах.

Якщо комфорт — природний ландшафт для міленіала, то мотиватором до дій покоління є якщо не слава, то принаймні відомість. Соцмережі краще придатні для цього, ніж традиційні роботи чи, не дай Боже, фронт. Єдині вагомі моральні авторитети крім батьків і найближчих людей — зірки


Дивує те, що про ризики поточного моменту, необхідність радикальних реформ, недопустимість побудови нового суспільства на основі старих цінностей волає здебільшого старше покоління. На мітингах знайомі з 1990-х обличчя? Нічого дивного. Міленіалам не властиво прагнути до бунтів та різких кроків. Навпаки, наявний порядок речей у світі (з його глобалізацією та розмиванням національних рис) їх цілком влаштовує. Вони законослухняні та лояльні до владних інституцій. Це надзвичайно обережне й неагресивне покоління. Якщо в чаті з однолітками виникає застереження щодо певних дій, та й батьки радять утриматися від якихось кроків, міленіал не ризикуватиме, він проти будь-якого насилля. Величні баталії у Facebook не для них. Там занадто багато агресії останнім часом. Країна в небезпеці? Війна? Спротив? Це занадто небезпечно. Це для дорослих. Та й узагалі мама каже, що не все так однозначно. Пориви представників старших поколінь зірватися робити щось тут і тепер викликають щире здивування і несприйняття. 


Міленіали — покоління, для яких комфорт є альфою та омегою життя. Будь-хто й будь-що створює загрозу цьому богу, отже, заслуговує на заміну. Будь-хто, хто переконає міленіала в забезпеченні зручного та спокійного життя, матиме його повну довіру. Вони не терплять відповідальності й тиску на себе. Не люблять приймати самостійних рішень у принципі. Не креативні й не ініціативні. Не люблять шукати (особливо з примусу) способи вирішення проблем. Вони шукають ґаджети, які це вже вміють робити. Кажуть, прагнення до опанування нової інформації в них найнижче порівняно з попередниками. Вони не честолюбні в традиційному розумінні цього слова. Не кар’єристи. Їм не потрібно керувати масами та полками. Їм більше подобається, щоб їх любили й захоплювалися ними. Кількість фоловерів в Instagram чи реальних компліментів — показник. Кількість реалізованих проектів та подоланих труднощів — ні.  

 

Читайте також: Молодь без політики. Які настрої панують серед нової генерації українців


Якщо комфорт — природний ландшафт для міленіала, то мотиватором до дій покоління є якщо не слава, то принаймні відомість. Соцмережі краще придатні для цього, ніж традиційні роботи чи, не дай Боже, фронт. Єдині вагомі моральні авторитети крім батьків і найближчих людей — зірки. Їхні смаки, дії, манери безсумнівні, бо доведені самим зірковим статусом. Цей статус можуть ставити під сумнів лише інші, яскравіші, селебритіз. Окремо згадувати рівень зірковості претендентів на український трон не варто ж? А порівнювати зірковість українських і російських президентів? Отож. Їм не вистачає української самоідентифікації? А яка зірка їх цим захопить? Радше малороси? Ну так такі зіркові приклади. Вам не подобаються погляди і вибір міленіалів, ба навіть вони вас шокують? Ви добираєте слова, щоб переконати їх у хибності поглядів? Наводите вбивчі аргументи? Ні. Ви намагаєтеся поставити під сумнів апріорну цінність і самодостатність позиції міленіала, тиснете на особистість. «Я так думаю» — це аргумент, якого достатньо, щоб міленіал вступив у будь-яку суперечку й так само вийшов із неї з буддійським спокоєм. Запасаймося спокоєм і ми. Здається, надовго. Вони інші, і вони давно вже тут. Зима із цими привітними, охайними й вихованими людьми буде довгою.