ОНУХ

Алхімія статистики

23 Квітня 2019
Недавно я прочитав, що згідно з результатами досліджень Національної бібліотеки 62% поляків торік не прочитали жодної книжки. Близько 40% прочитали одну. 28% опитаних зізналися, що не мають удома жодної книжки, а в 7% є тільки шкільні підручники.


За даними досліджень, опуб­­лікованими інтернет-сторінкою chytomo.com, в Україні 37% респондентів не прочитали за останній рік (2018) жодної друкованої книжки, 36% прочитали від однієї до п’яти. 56% не прочитали за останній рік жодної друкованої книжки, виданої українськими видавництвами, a 26% прочитали від однієї до п’яти. За даними організації BookNet, яка щороку досліджує читання в Канаді, 2018-го одну книжку прочитав 81% респондентів. Для порівняння: 2017-го — 84%, 2016-го — 83%, а 2015-го — 82%. Падіння хоча й невелике, але стале.
Більшість дослідників не повідомляють, за якою методологію проводили дослідження, тому порівняти їх немає змоги. Я не заглиблююся в процедури досліджень і тим більше не ставлю їх під сумнів. Вірю на слово, звичайно, на слово писане та опубліковане.
Недавно я чув, як одна відома письменниця заявила в популярній телепрограмі, що наші національні лиха, нерозуміння подій, які відбуваються довкола, є наслідком того, що люди не читають книжок. Через те вони не здатні розуміти складні соціальні процеси. Може, і справді так, хіба що ніхто не може переконливо пов’язати обидва факти, а тим паче довести цей зв’язок достовірними дослідженнями. У країнах, де все, на перший погляд, відбувається згідно з якимось (можливо, Божим) планом і ніхто не обговорює на центральному телеканалі впливу читання на свідомість середньостатистичного громадянина, можна натомість знайти інформацію, що 10% новозбудованих квартир у провінції Онтаріо продано іноземцям, які не живуть у ній. Звідси й висновок: це люди, що інвестують у безпечному місці, яким є, на їхню думку, Канада, свої або не свої гроші. З цього також випливає, що 90% — це таки місцеві мешканці, які купують квартири, щоб можна було десь жити або, як трапляється за капіталізму, здавати їх в оренду тим, хто не спроможний стягтися на власну оселю. Можна ще запитати, скільки книжок є в тих новозбудованих кооперативних квартирах, проте я не помітив, щоб за межами вузького кола професіоналів це надто вже когось хвилювало. Здається, ніби в розвинених сучасних суспільствах читають щоразу менше книжок, але видають їх щоразу більше. Щоправда, формат носія писаного слова з появою електронних видань та аудіокнижок зазнав зміни. Але й тут на нас чекають несподіванки, бо, за даними останніх досліджень, проведених у Канаді, 80% дітей і молоді у віці від 6 до 17 років вибирають радше друковані книжки, ніж електронні.
Відомий американський тижневик Newsweek кілька років тому, дотримуючись начебто неминучої тенденції, перестав виходити друком і лишив тільки електронний варіант. Не минуло й двох років, як відновлена друкована версія Newsweek знову з’явилася в кіосках.

Якби статистика могла змоделювати наші потреби в красі, добрі, справедливості та вірі, то була б для нас немов філософським каменем для алхіміка. Але вона у своєму суспільному вимірі часто є лише кривим дзеркалом наших слабкостей, неспокою та невіри у власні сили


Amazon, найбільший інтернет-продавець у світі, спершу доклався до зникнення незліченної кількості малих незалежних книгарень та навіть великих конкурентних мереж (наприклад, Borders), але згодом знову була відновлена стара модель продажу книжок. Спершу компанія відкрила, поки що тільки в США, 15 новесеньких сучасних книгарень. Отак трапляється з прагненням дотримуватися, здавалося б, неминучих тенденцій, бо сьогодні в Північній Америці дві третини книжок реалізується в різних фізичних місцях продажу: від книгарень до супермаркетів.
Ще одна цікава інформація, яка дасть змогу зрозуміти, звідки береться величезна кількість проданих книжок, коли саме їх читання зменшується. Отже, компанія First Book Canada, що розповсюджує книжки для дітей і молоді в партнерстві з McDonald’s Canada, 2017 року продала понад 2 млн книжок у поєднанні з харчовими наборами McDonald’s Happy Meals, давши завдяки цьому дітям доступ до друкованих видань. Якщо знайдеться хороший спонсор, майже будь-яка кількість книжок може знайти свого споживача. Цікаво, який це матиме вплив на наймолодше покоління в майбутньому і які дорослі читачі виростуть із малих. Цікаво й те, чи виростуть із них зрілі громадяни та виборці, які дбають про долю своїх батьківщин, починаючи від найближчої «малої батьківщини» й закінчуючи найбільшою — нашою планетою.
Хоча статистичні дані тепер не дуже оптимістичні, тенденції, як ми знаємо, змінюються. Не слід надто легко зрікатися віри, що варто, треба й можемо. Певне, у нас немає іншого вибору, як виховувати потребу пізнавати світ у його суперечливій складності, вдаючись до всіх можливих форм людської експресії. Є люди, які вміють наблизити нам цей світ, а до того ж знають, як розповідати про нього, писати книжки, музику, творити театральні спектаклі, знімати зворушливі фільми. У свій мистецький жест вони вкладають правду, яку годі пізнати іншим способом. Тому ми не переймаємося статистичними стовпчиками, синусоїдами та кольоровими діаграмами. Адже вони повідомляють нам не більше, ніж можуть. Хоч яким був би їхній статистичний вирок, усе й далі лишається в наших руках, надіях і мріях. Якби статистика могла змоделювати наші потреби в красі, добрі, справедливості та вірі, то була б для нас немов філософським каменем для алхіміка. Але вона у своєму суспільному вимірі часто є лише кривим дзеркалом наших слабкостей, неспокою та невіри у власні сили. Розумна й чесна статистика може повідомити нам, як є, але не здатна вирішити, як має бути.