Олег Фея

Сила малих груп

23 Березня 2019
Масова культура, особливо наукова фантастика, диктує нам образ геніального науковця-одинака.

Розробника проривної теорії, незрозумілої суспільству. Або ж винахідника чудернацьких пристроїв. Це й доктор Еммет Браун із кінотрилогії «Назад у майбутнє», який створив у гаражі машину часу. І Шурік із радянської комедії про Івана Ґрозного, у якого машина часу розташована вже у звичайній квартирі й транзистори до якої він купує на чорному ринку на зарплату інженера. Або ж професор квантової фізики з екранізацій коміксів Marvel, який побудував із підручних засобів тунель у мікросвіт. Із цими укоріненими в суспільній думці образами є лише одна заковика — вони абсолютно нереальні.


Творці «Назад у майбутнє» навіть не приховують прототипу свого персонажа, яким був Альберт Айнштайн. Один із останніх «універсальних» науковців і стереотипний образ геніального вченого: із розкуйовдженим сивим волоссям, екстравагантною поведінкою... Наразі «універсали» його розмаху неможливі. Наука, навіть у межах однієї сфери, настільки складна, що осягнути її одна людина просто неспроможна. Не кажучи вже про геніальні високотехнологічні вироби: вони потребують надто багато ресурсів та умінь фахівців із різних спеціальностей. Навряд чи навіть смартфон можна виготовити в домашніх умовах, послуговуючись матеріалами напохваті.

 

Читайте також: Станіслав Вільчинський: «Великий адронний колайдер — вершина людської науково-технічної думки»


На знаменитій фотографії 1927 ро­­ку із V Сольвеєвського конгресу зображені засновники квантової фізики, чиїми іменами названі формули й фізичні закони. 69-річний Макс Планк і 48-річний Альберт Айнштайн на світлині мають вигляд стариганів. Порівняно з 26-річним Вернером Гайзенберґом, 27-річним Вольфґанґом Паулі, 25-річним Полем Діраком. Зроблені в юному віці відкриття вже тоді їх прославили. Тоді науковцям-одинакам іще вистачало роботи. Фундаментальні відкриття були розкидані у квантовій фізиці, теорії відносності, залишалося просто їх підняти з підлоги невідомого. Наразі відкриття схожі на вишукування крупинок золота в стрімкій річці, які неможливі без команди фахівців, а іноді й колаборацій із тисяч учених. Епоха самітників завершилася. Можливо, їм ще залишилося трохи місця в математиці та деяких галузях теоретичної фізики. Приклад — українка Марина В’язовська, молода зірка математики, яка змогла розв’язати задачу про пакування куль у 8- та 24-вимірних просторах. Тож коли ви бачите новини на кшталт «молода науковиця винайшла ліки від раку» — просто не читайте їх. Пару років тому журналісти великого телеканалу задля хайпу запустили схожу новину, яка завершилася скандалом і дзвінками людей у відповідний інститут із питаннями «де можна дістати ваші ліки?» Те ж саме стосується новин про невизнаних геніїв, які створили «проривну теорію» або «надсучасний винахід». За ретельної перевірки вони виявляються черговими теслями із псевдонауковими теоріями рівня 9-го класу фізики.

Одинакам у науці місця не залишилося, а ось невеликим дослідницьким групам є що робити. Нещодавнє дослідження Лабораторії знань Чиказького університету, показало, що проривні відкриття частіше роблять саме колективи до десяти осіб


Одинакам у науці місця не залишилося, а ось невеликим дослідницьким групам є що робити. Нещодавнє дослідження Лабораторії знань Чиказького університету, опубліковане в журналі Nature, показало, що проривні відкриття частіше роблять саме колективи до десяти осіб, а зі зростанням кількості людей у групі новаторство їхніх праць знижується. Автори дослідження проаналізували понад 42 млн наукових статей, які друкувались упродовж останніх 60 років, ураховуючи кількість цитувань та час, коли це відбувалося. Найчастіше статті малих груп проходили непоміченими, однак потім виникав бум, коли їх починали масово цитувати. Такі статті називають «сплячими красунями», і саме вони нерідко є проривними. Також проривні статті дослідники віднаходили за методом «затемнення», тобто коли публікації «витісняють» попередні популярні статті, які перестають цитувати.


Роботи великих колективів найчастіше консервативні — вони розвивають і поглиблюють вже відомі ідеї, створюють навколо них технології. Професор Джеймс Еванс, один із авторів дослідження, назвав їхні роботи сіквелами блокбастерів. Для кіностудій сіквели — безпечний і майже безпрограшний варіант, його люди підуть дивитися. Так само, як і написані великими групами наукові статті, які отримують свої цитування. А ось фільм з оригінальним сюжетом — це завжди ризик, і справжня популярність до нього може прийти через роки. Так само, як і новаторські ідеї малих колективів: наукова спільнота не відразу звертає увагу на них.

 

Читайте також: Світлана Благодєтєлєва-Вовк: «Нашою діяльністю ми хочемо показати, хто насправді господар в українській науці»


Чому так стається? Можливо, ключовий чинник — людська психологія. Велика група потребує чимало грошей, тому вона подає заявку на грант із уже відомої ідеї. Іноді з тієї, що була висунена нечисленним колективом. Великий адронний колайдер будували для перевірки теоретичної гіпотези, яку незалежно запропонували кілька науковців ще на початку 1960-х. Детектор гравітаційних хвиль LIGO кошторисом у $400 млн перевіряв ідею Альберта Айнштайна сторічної давності.


Дослідження чиказців надихає. У науці все ще є місце для романтики, а невеличкий колектив може проторувати шлях для гігантських колаборацій із фінансуванням у сотні мільйонів доларів. Проте, звичайно, це не має нічого спільного із кіношними науковцями. Однак завдяки таким персонажам чимало молоді цікавиться наукою. Чи не в цьому їхній основний сенс?