Тарас Лютий

Суперечлива пожива

7 Березня 2019
Байдуже, надмір чи, навпаки, брак їжі — обидві ці крайнощі рівною мірою ладні заподіяти нам лиха.

Насолода смаковитими стравами й дискомфорт голоднечі взаємопов’язані. Людина як створіння природне керується законом виживання у своєму харчуванні. Проте як істоті культурній їй не раз випадає перетворювати наїдок на модус сприйняття світу та його освоєння. У німецькій мові фонеми буття та їдження звучать подібно. «Людина суть те, що вона їсть» («Der Mensch ist, was er iβt»), зауважив Людвіґ Фоєрбах. Але завжди важливо що, як і скільки їсти.


Італійський філософ культури Паоло Россі в дослідженні «Їсти. Потреба, бажання, одержимість» (2011) визначає особливості того, що пов’язано з ритуалами добування, приготування й уживання їства, з’ясовуючи, як це впливає на індивіда та суспільство. Колись уперше піддаючись обробці, їжа звільна перетворювалася на один із тих матеріальних символів життя, довкола якого гуртувалося людство, забезпечуючи кожному своєму представникові базовий рівень існування та відповідні правила поведінки. Напевно, немає підстав заперечувати, що й дотепер наше харчування підпорядковане звичаям, адже будь-що незвичне знагла викликає відторгнення. Характерна манера споживання, а надто добірної потрави, раз по раз стає маркером соціокультурної несхожості між людьми. Якщо вживання наїдку на самоті має кілька цілей (від простого насичення аж до надмірного розкошування), то спільна трапеза дає змогу проявитися низці повідомлень (від радості до смутку), сприяючи об’єднанню, заохоченню чи регламентуванню.

 

Читайте також: Умамі


Та неабиякою маніфестацією стає підкреслена відмова від їжі. Релігійні обряди з очищення й покаяння, досягнення досконалості чи приведення себе в резонанс зі світом не конче засуджують уживання наїдків, а тим паче коли йдеться про задоволення природного бажання. Натомість захланна ненаситність украй шкідлива й позбавляє домірності. Повсякденна практика вкидати до рота щось їстівне ніби постійно нагадує предковічну боротьбу за виживання. Позаяк розвій цивілізації найчастіше супроводжувало безхліб’я, а не цілковитий достаток. Утім, голод, і неважливо, природний чи штучний, є ще й колосальним чинником упокорення та випробування. Тому голодування є давнім засобом протесту. Голодні страйки за здобуття власних прав (згадаймо хоча б Магатму Ґанді, англійських суфражисток, борців за незалежність і дисидентів, а нині це актуально стосовно українських бранців російського окупаційного режиму) демонструють уміння приборкати природний інстинкт і мужність протистояти всевладному домінуванню. Недарма ж примусове годування вважають різновидом катування.

наша повсякденна потреба вживання їжі, на перший погляд, цілком природна. Проте вона може легко перестати бути осередком естетичного та фізичного задоволення, перетворюючись на фатальну маніакальність


Водночас про з’їдання собі подібних культура теж знає віддавна. Вражаючими є наведені Россі деякі міфологічні приклади: Кронос проковтує потомків, а менади — пошматованого Діоніса; Медея мститься за зраду Ясонові, частуючи його стравою з їхніх дітей, а Циклоп ласує супутниками Одіссея. Чи це не пересторога людству, що норма суспільного співіснування визнає вживання харчу лише певного ґатунку? Тоді як Монтеневі розповіді про звичаї канібалів і Фройдова історія про повалення тотемної влади через поїдання синами свого батька свідчать про те, що біологічні принципи збереження життя не остаточно вивели людину з тваринного царства. Голодомор в Україні чи систематичне недоїдання в ГУЛАГу, облога Ленінграда 1941-го, голод у Китаї 1958‑го — це той далеко неповний перелік подій, що об’єднує немислимі випадки канібалізму, спровоковані сучасними політичними експериментами.

 

Читайте також: Хлібом єдиним


Зовсім іншою крайністю є прагнення харчуватися за нав’язаними правилами. Куди не глянь, медіа переповнені порадами про здорову потраву й дієту, сприяючи появі нових ідентичностей. Так само й відмова від їства тільки через застосування сучасних розробок породжує ідеологію «правильних продуктів». Звісно, у тому, щоб вживати геть усе без розбору, немає нічого доброго. Проте зациклення й нарочитий підрахунок кількості пожиточного нагадують забобони, що харчування в попередні часи завжди було бездоганно якісним. Ніхто не заперечує, що нинішнє застосування технологій може й негативно позначатися на продуктах. Але, зауважує Россі, людство завжди ризикувало, безперестанку винаходячи як прогодуватися. Те саме стосується невтримного задоволення насититися заради отримання парадоксального приємно-дискомфортного потискування в шлунку. Та навіть якщо значна частина сучасних людей і занурена в надмір харчування, це не врятує тих, хто й досі катастрофічно голодує.


Отже, наша повсякденна потреба вживання їжі, на перший погляд, цілком природна. Проте вона може легко перестати бути осередком естетичного та фізичного задоволення, перетворюючись на фатальну маніакальність.