Ігор Лосєв

Пороблено? Конвертація повстань в Україні

19 Лютого 2019
Щороку виникає нагода оцінити й проаналізувати скромні наслідки великих національних здвигів ХХІ століття. Необхідно відповісти на питання: « Чому?» Чому величезні зусилля і жертви українців на Майданах мають такий не дуже помітний соціальний результат. Колись французи сказали про революції: «Що більше їх відбувається, то більше все залишається як раніше».

Революція - це докорінна зміна соціально-політичної системи, еліт, персоналій при владі. Саме у такому сенсі говорити про події 2004-2005 і 2013-2014 р. р. аж ніяк не випадає. Кланово-олігархічна система (гранично бюрократизована) внаслідок народних повстань трохи похитнулася, але швидко повернулася до первинного стану. Еліти, що нині тримають кермо, відрізняються від попередников  тільки стилістично (знання англійської мови замість блатної «фєні»,відсутність найбрутальніших проявів жлобства, вміння поводитися в пристойному товаристві тощо), однак не по суті. Та  й ті, кого нібито скидали на Майдані, нікуди не поділитися,всі ці Бойки, Вілкули, Медведчуки та інші  Мураєви живуть і  квітнуть  в українській політиці. І серед персоналій при владі їх також вистачає. Вдалося лише трохи посунути найбільш одіозну п’яту колону Кремля.

 

Проте олігархат стоїть непорушно, не зазнавши жодного «пораженія в правах». Сталося хіба що легке переформатування одних олігархів стосовно інших. Як пояснював один народний політолог: « це як макітри з варениками. Коли її трусять,один вареник стрибає вище,другий падає нижче,але вони всі в сметані». В цьому аспекті можна в кращому разі говорити про зменшення кіль- кості «сметани» в окремих олігархічних невдах.

 

Читайте також: Європа націй чи Європа-нація?

 

Деякі кажуть, що не варто було виходити на Майдан-2014, бо система не змінилася. Ні, сенс був і набагато важливіший,ніж зміна системи,еліт,правил і персоналій. Вся ця політика можлива тільки тому, що існує Українська держава. Зникне вона і не буде нічого. Олігархів українське суспільство рано чи пізно подолає, бо вони не мають історичної перспективи(соціальна архаїка) як динозаври за сучасних природно-кліматичних умов. Однак для такої перемоги треба насамперед зберегти українське суспільство, щоб воно не стало «суспільством»  якогось російського федерального округу. Це завдання-збереження державності Майдан-2014 виконав. Усе решта можна реалізувати, бо не сталося непоправного, найгіршого і найстрашнішого. Хто сумнівається,нехай подивиться на анексований Крим і «ДНР-ЛНР»,хай подивиться  на Придністров’я, Абхазію, Південну Осетію, зрештою на Білорусь Лукашенки. Та й сама Російська Федерація - вражаючий   приклад.

 

Однак переможні українські повстання не закінчується кардинальними змінами всередині країни, хоча й виконують епохальні геополітичні завдання. Одіозна система постійно регенерується,демонструючи чудову здатність «ковтати й перетравлювати» громадські рухи, політичні партії та окремих революціонерів-бунтівників. Подивимося на  «комбатів-депутатів» у Верховній Раді. Деякі очікували: хлопці прийдуть, порядок наведуть. І що з ними сталося і де той порядок? Система всіх, хто потрапляє в її лоно,уподібнює до себе, когось швидко, когось поступово, вмонтовуючи нові еліти в своє старе єство. Поки що нікому не вдалося змінити систему,а система змінила дуже багатьох борців проти неї. Справді,вельми нелегко витримати корупційні, кар’єрні,  медійні (постійна присутність на екранах і відчуття власної значущості)та інші спокуси. Особливо,коли контрольний пакет  акцій громадських перетворень перебуває у руках згуртованої групи олігархів. Вона, звісно, згуртована не завжди і не в усьому,проте узгоджено  дає відсіч будь-яким спробам змінити status –quo,що її влаштовує. Та й сформована і зміцнена за 27 років незалежності ( плюс 70 років радянської генеалогії) вища бюрократія також не зацікавлена в нових порядках.

 

Спроби олігарха Порошенка здійснити процес деолігархізації викликають природне іронічне ставлення. Адже це боротьба всередині олігархату,боротьба за владу,гроші та вплив,а зовсім не за фундаментальні політичні й соціально-економічні зміни.

 

Читайте також: Тягар помилок

 

Тут постає далеко не академічне питання: чи можна зруйнувати систему в межах самої системи,діючи за її законами(що вона створювала для увічнення свого панування),дозволеними нею методами,дотримуючись її традицій та усталених практик? Адже електоральні механізми Україні ефективно контролюються олігархатом і бюрократією,а владу,ними втрачену,завжди готовий перехопити іншій загін олігархів,що терпляче чекав свого часу в політичній «засідці»…

 

Чи руйнація системи можлива тільки ззовні з деструкцією сталих соціальних механізмів олігархічного Левіафана? Тобто правдиво революційним шляхом? Без «договорняків» партійних торгів та інших уже традиційних форм українського політичного життя.