Тарас Лютий

Влада медіа

7 Лютого 2019
Яким є сучасний рівень сприйняття медіа? Чи розуміємо ми, для чого вони? Невже лише для того, щоб забезпечити нас вивіреною та правдивою інформацією? Не секрет, що їхні повідомлення линуть до нас зі спеціальною метою. Медіа створені для комунікації, у процесі якої передаються коди з виразними значеннями. Втім, їхньою основною функцією є влада, що провадиться через конструювання дійсності задля формування певних ідентичностей.

Як показує в «Теорії масової комунікації» Деніс Маквейл, розвій медіа починається з революції друкованої книжки й перетворення її на товар. Але регулярне функціонування друкованого слова в суспільстві не лише ширило пропаганду, а й допомагало виборювати свободу. Та тільки-но медіа монополізувалися, з новою силою пожвавилися споживацтво, популізм, маніпуляції через розваги, сенсації, видовища, скандали. 


Особливий статус має реклама, яка ніби наново нас народжує, кажучи те, чого ми буцімто хочемо насправді, але боїмося запитати. Вона виконує ідеологічну роботу, незгіршу за політичну владу, навчаючи бути успішними, привабливими, щасливими. Зрештою, хто ж без цих персональних якостей зважатиме на нас у соціально-політичному житті?

 

Читайте також: Обов’язок дбати


Технологічна магія медіа й досі переважає зміст. Що вже казати про контроль і цензуру. Навіть новітні цифрові ресурси намагаються підпорядкувати ліцензуванням. Утім, інтерактивність підважує систему, роблячи доступними ідеї та освіту. Хоча для медіа стало звичним оперувати реципієнтами як розрізненою пасивною масою. Що ж, необхідно визначитися: медіа залежать лише від ринку чи є інструментами соціального й культурного творення? Суспільство має зазнавати жорсткого керування, а цей вплив передаватися лінійно? Чи необхідна різноманітність опозиційних сил, коли технології дають змогу долати перешкоди взаємодії? Наскільки актуально нагадувати реципієнтам про їхнє завдання самостійно формувати смисли? Тобто одна справа — що ми сприйняли, інша — як ми це інтерпретуємо. Либонь від цього може залежати політика новин, яка тепер зорієнтована на фрагментарність, передбачуваність, надмірний фактаж. 


Чи мають новини будуватися виключно на висвітленні гегемона? Радянські ЗМІ крім позицій керманичів приділяли увагу не менш нудним подвигам на виробництві чи боротьбі за врожай. А тепер ми знаємо мало не все про близьке оточення соціальних еліт і про те, що діється у впливових країнах, або маємо донесхочу висвітлення кримінальних подій.

скидається на те, що ми заслуговуємо на медіа, яким дозволяємо бути такими чи інакшими. Звісно, коли погоджуємося з тезою, що вони віддзеркалюють стан нашого суспільства. Якщо ми хочемо не декларованих, а реальних змін, маємо нарешті бути активною аудиторією на рівні особи, інституції та культури 


Важливе питання стосується вимог громадськості до мас-медіа щодо форм їхньої власності, достовірності та варіативності способів донесення інформації, можливості її перевіряти, поваги до того, кому адресована їхня робота. Усе це чимось нагадує етичний кодекс. Але такі речі не працюють навіть у медицині (згадати б клятву Гіппократа), яка зі сфери порятунку поволі перетворилася в нас на сферу послуг. Інакше кажучи, якщо медіа претендують на виконання ролі інституцій, впору говорити про відповідальність, і не обов’язково уніфіковану. 


Зрозуміло, власник завжди диктує політику. Проте не останню роль відіграє журналіст. Саме ці люди завдяки власним якостям і компетенціям роблять ім’я медіа, яким ми довіряємо. До речі, є різні стратегії журналістської роботи. Комусь до вподоби майже громадські активісти, а для когось важать просто інформатори, коли не цікавлять чиїсь переконання, озвучені в репортажах. Макквейл наводить слова Макса Вебера, який називає журналістів «кастою паріїв», бо їх, подібно до митців, годі класифікувати. Відтак питання, чи журналістика — це професія, і далі обговорюється.
Цікаво торкнутися теми тиску на медіа.

 

Читайте також: Шлях до деградантства

 

З одного боку, важливою є відповідальність, а з другого — надмірна вимогливість до медійників. Одначе якщо йдеться про незалежні ресурси, то що мається на увазі? Чи вважати виконання вимог власника й тиск громадськості свободою? Не останнім чинником є й внутрішні конфлікти. Про скандали в самих медіа ми чуємо регулярно: приховані конфлікти та плітки, невдоволення посадами, владними повноваженнями. Окремий випадок — вплив рекламодавців, адже їм часто важливо подавати інформацію під певним кутом зору або приховувати неоднозначності з вадами. На додачу визначальним є питання рейтингу, позаяк фінансового пожвавлення медіа зазнають тоді, коли на них є попит серед широкої аудиторії. Та чи варто потурати її смакам або трактувати як стадо невігласів?


Утім, скидається на те, що ми заслуговуємо на медіа, яким дозволяємо бути такими чи інакшими. Звісно, коли погоджуємося з тезою, що вони віддзеркалюють стан нашого суспільства. Якщо ми хочемо не декларованих, а реальних змін, маємо нарешті бути активною аудиторією на рівні особи, інституції та культури. 

Новини RedTram

Loading...