Юрій Макаров

Червоні шапки чи гопники?

4 Лютого 2019
Я взагалі-то гадав, що ця новина викличе більший резонанс: минулої неділі в Парижі відбулася демонстрація «червоних шаликів», яка зібрала 10,5 тис. прибічників… нинішньої французької влади на противагу акціям «жовтих жилетів», які лихоманять країну вже третій місяць поспіль.

Так би мовити, «анти-Антимайдан», бо протестанти, які починали з обурення подорожчанням пального на 3,5 євроцента (≈ 1 грн) за літр, а продовжили підпалюванням машин і биттям вітрин, навряд чи гідні називатися Майданом — так, гопота, тим більше що до того ж там активно засвітилися промосковські й просто московські агенти. Що ж до «захисників інституцій», як вони самі себе назвали, то ніхто не звозив їх автобусами, їм не розсилали рознарядки по держустановах, вони прийшли так само стихійно, а дехто крім шалика начепив ще й червону шапку — натяк на «фригійський ковпак», частину державного герба й символ республіканської Франції. 


Коли йдеться про настрої європейців, ми чомусь схильні чути лише крайніх — або правих, або лівих. Ось щойно в британській The Guardian з’явився колективний лист під назвою «Ідея Європи в небезпеці». Автори — Леві, Кундера, Рушді, Єлінек, Памук (!!!) — лякають, що, коли Європа відмовиться від колективного самоусвідомлення й повернеться до своїх національних ідентичностей, її негайно захопить Росія. «Такі абстракції, як «душа» та «ідентичність», часто існують лише в уяві демагогів», — стверджують вони. Небезпека реальна: на травневих виборах до Європарламенту мають шанси перемогти представники правих популістів, які поодинці справді надто швидко знаходять спільну мову з Кремлем. Проте шановані інтелектуали уникають визнання того, що «нові» європейські націоналісти є лише реакцією на колективну безвідповідальність кожного з цих інтелектуалів, які нехтують соціальними та культурними реаліями. А реалії такі, що «душа» та «ідентичність» не такі вже й абстракції.

Надзвичайно приваблива, на перший погляд, ідея мультикультуралізму небезпечна насамперед тим, що сприяє ерозії нації й громадянського суспільства, розколюючи їх на культурні, релігійні, мовні громади й жодним чином не підштовхуючи до інтеграції


Американський неоконсерватор Пол Ґотфрід, автор книжки «Дивна смерть марксизму: європейські ліві в новому тисячолітті» («The Strange Death of Marxism: The European Left in the New Millennium», 2005), стверджує: для тих, хто хоче створити новий світовий порядок, відмова від нації — найважливіша умова «руйнації старого світу» як кінцевої мети. Але якщо ви відмовилися від одного типу спільноти, то вам нав’яжуть інший. Той, хто вважає, що замість нації прийде окремий індивід і його свобода процвітатиме, глибоко помиляється. Після відмови від нації різко падають індивідуальні цінності й різко зростають цінності групові, більш архаїчні… На місце вдаваної національної архаїки й замкненості приходить справжня архаїка кварталів.  

 

Читайте також: Імітація причетності


Ідеться передусім не про політику (хоча куди ж вона подінеться?), а про цінності. Надзвичайно приваблива, на перший погляд, ідея мультикультуралізму небезпечна насамперед тим, що сприяє ерозії нації та громадянського суспільства, розколюючи їх на культурні, релігійні, мовні громади й жодним чином не підштовхуючи до інтеграції. Такий штучний поділ — ніякий не пост­модерн, а звичайнісінький домодерн середньовічного зразка. Глобалізована (кажучи точніше, континенталізована) влада спілкується з територіальними та культурними громадами через голову національної держави, підтримуючи їх і сприяючи їхній ізоляції ззовні й терору колективної думки всередині. Усі, хто бачить таку небезпеку, оголошуються захисниками буржуазного ладу, колоніалізму, нацизму, сексизму й бозна-якого ще -ізму. Враховуючи новітні європейські тенденції вибухового збільшення кількості мігрантів, позбавлених навичок соціальної взаємодії у великих спільнотах, це призводить до зростання саме примітивних, архаїчних форм узгодження інтересів і прагнень. Такі форми давно відомі й вивчені: плем’я, каста, громада (у вузькому значенні), квартальна банда. Єдиний можливий їхній продукт — це що? Правильно, гопота! Ну а маніпулювання примітивними мікро­спільнотами та використання їх у своїх цілях — питання грошей і не більше. Здогадайтеся, кому це під силу й кому це вигідно?

 

Читайте також: На роздоріжжі простих шляхів


Неомарксисти, які втратили підстави ділити людство на буржуа та пролетарів через фактич­не зникнення останніх, знайшли собі новий об’єкт для захисту, про який їх ніхто не просив. Вони тепер нібито виборюють права нащадків колоніальних рабів, а насправді консервують їхню відсталість, економічну та соціальну безпорадність. На щастя, не вся Європа думає й відчуває саме так. Дехто вдягає червоні шапки.


Для нашої країни ця суперечка має не таку вже академічну цікавість. Я лише пропоную накласти описану сітку координат на українські реалії, додавши власні залишки архаїки в економіці та соціальних відносинах… Ото ж бо!