Наталка Дрозд

Реабілітація для олігарха

15 Листопада 2018
Два роки тому під час акції, присвяченій нашим військовополоненим, я зіштовхнулась з Віктором Пінчуком

Акція була спонтанною, хоч і підготовленою, і проводилась у кілької містах України. Можливо через те, що вона не була ніким спланованою або  проплаченою, тому й не стала зрозумілою такому великому цабе, як Віктор Пінчук. Більше того, можна робити гарне обличчя при багатьох іграх – хороших і поганих, для європейської спільноти чи американських міліардерів, «ізображать» для власних телеканалів стурбованість проблемами ветеранів, але коли просто на тебе несеться «ніким не санкціонований піпл» з криком: та підійдіть же з вашими телеканалами до нас, у нас тут живі, забуті, в полоні! - важко приховати емоції. Емоція страху була би зрозумілішою, але у відомого олігарха на обличчі всіма мімічними м’язами заграла огида. Він гордо її тримав усі 10-15 хвилин, поки Олена Пінчук спілкувалася з нами. Ми говорили про обміни, про Мінські домовленості, про поганого президента Порошенка і «хорошого» екс-президента переговорника на Мінську Кучму. Я слухала, як Олена Пінчук переймається полоненими, а її чоловік все тримав і тримав цю огиду на обличчі. Він так і не наблизився до стенду з прізвищами тих, хто, перебуваючи на фронті,  потрапив у полон.

І ось тепер Пінчук  займається реабілітацією  тих, хто був на війні.

Читайте також: На чужих помилках. Світовий досвід реабілітації ветеранів

Коли рік тому я дізналася, що у ГО "Побратими" виникла ідея створити простір для ветеранів, то дуже зраділа цьому. Але здивувалася, що серед запрошених організацій були Масі Найєм і… представники Фонду Пінчука. Обговорювалося, що це тільки реабілітаційний проект і створення простору для ветеранів, без піару, без політичних бонусів. Що Пінчуку не потрібен ніякий піар, це чиста благодійність. Невже присутні тоді і справді в це повірили? Не думаю.

І ось тепер Пінчук з помпою відкриває Ветеранохаб. І під цей дах ідуть організації, які з 2014 року тримали на своїх плечах реабілітацію і підтримку бійців, їхніх сімей, звільнених з полону, родини загиблих.

На тій зустрічі рік тому адвокат Масі Найєм сказав: «Яка різниця, на які гроші, головне, яку справу робити». Я відповіла – ні, головне – для чого. Для чого Пінчуку, риторика якого в 2016 році полягала в компромісах заради миру, реабілітація і підтримка ветеранів? І чи знають або пам’ятають ті самі ветерани, що Пінчук пропонував відмовитись від Криму і заморозити конфлікт на Донбасі, забути про найближчі перспектив вступу в ЄС і членство в НАТО? Ой, як тхне путінськими фразами… Чи гроші все ж не пахнуть. Можливо… Але липнуть до рук, коли з них стікає кров. І я зараз не тільки про війну. А і про Майдан. І про його причини.

Читайте також: Рецепт реабілтації

Кланово-олігархічна система призвела не тільки до розвалу армії, не тільки до режиму виживання в країні її громадян, вона призвела до значного зменшення кількості населення: демографічна криза, втрачений Крим і частина Донбасу, загиблі на війні та ті, хто виїжджає за кордон.

Пінчук організовує давоські українські сніданки з російським присмаком, проводить переговори з Тимошенко і готується до виборів. При цьому створює такі проекти як Медсанбат, Ветеранохаб. В чому небезпека? В тому, що той, хто пішов захищати країну від ворога, програє йому в інформаційній війні. Не менш жорстокій і небезпечній. По суті, сьогоднішні ветерани допомагають олігарху Пінчуку виглядати білим і пухнастим. Реабілітація? Так, для Пінчука і кланової олігархії. Ветерани реабілітовують Пінчука  - людину, дії якої були і є руйнівними для країни.

Читайте також: Яна Зінкевич. Прийти, але не повернутися

Мені боляче про це писати, бо в Ветеранохабі працюють мої близькі друзі. Один з них у відповідь на озвучену мною принципову позицію щодо Пінчука запропонував мені… змінити громадянство.

Чи було мені колись так боляче? Не пам’ятаю… Ні, хлопці, я не зміню громадянство. Я звідси нікуди не поїду. Я разом з вами була на Майдані. І разом з вами була на фронті. Тому – маю право на свої принципи. На те, щоб не мовчати. І на те, щоб сказати вам: при нагоді, спитайте у Пінчука – чий Крим?