Тарас Лютий

Філософія в дзеркалі поп-культури

25 Жовтня 2018
Цього року українські переклади праць Славоя Жижека поповнилися ще однією книжкою. До того ж після 2007-го працю словенського філософа «Looking Awry» (1991) перекладено вдруге.

 «Погляд навскіс» є спробою пояснити теорію Жака Лакана за допомогою популярних тем. Підхід, вочевидь, не новий, бо, як каже сам автор у передмові, ще Вальтер Беньямін наполягав на інтерпретації високих творів через пересічні. Такий підхід застосовував і Геґель у «Феноменології духу», коли використовував буденні сюжети: «нещасна свідомість», аскетизм, «діалектика пана-раба» тощо.


Можна зазирнути в історико-філософську традицію ще глибше, пригадавши, що елеат Зенон тлумачив Парменідове буття як Єдине, вдаючись до апорій і посилаючись на знану літературу. Так, історія про Ахілла та черепаху, яку йому годі наздогнати, є покликанням на ХХІІ книгу «Іліади» Гомера. Ахілл силкується угнатися за Гектором, але не може. Схожою є Езопова байка про зайця та черепаху або просто наші сновидіння, у яких ми безуспішно за кимось женемося чи, навпаки, прагнемо втекти. Жижек узагальнює це тезою з Брехтової «Тригрошової опери»: прудко за удачею не мчи, бо залишиш її позаду.

 

Читайте також: Радянський маскульт


Щось подібне доводиться сказати й про Зенонову апорію «Стріла»: розклавши її політ на стани спокою, він стверджує, що вона не рушить із місця. В ХІ книзі «Одіссеї» Геракл теж даремно пускає стріли, які не летять. Міфічна оповідка про Сізіфа також свідчить про повернення каменя в початкове положення й нескінченний круговий шлях, на який приречений герой. Аналогічно Жижек інтерпретує реальні події: постійне переслідування нацистами євреїв нагадує лихоманку — збільшення кількості жертв прямо пропор­ційне зростанню жаху катів перед замордованими.
Про що кажуть оці паралелі? Про фантазію, яка вчить нас бажання. Тоді втілення пожадання полягає не в реалізації прагнення, а в його безконечному продовженні. Таким є лаканівське поняття тривоги як бажання: суб’єкт відмовляється наближатися до об’єкта непокоєння, щоб його не втратити. Часто поп-сюжети змальовують усілякі таємничі місця, які відіграють роль збудливої, хоч і небезпечної заборони. Отут і народжується необ’єктивний «погляд навскоси», що дає змогу опосередковано бачити те, що зазвичай непомітне. Лакан пов’язує цю ситуацію з objet petit a — об’єктом, який спричинений бажанням.

Подібно до вампірів із фільмів жахів, які повертаються, щоб прорватися з потойбіччя і бодай якось зачепитися за реальність, жертви Голокосту й ГУЛАГу виринають у нашій пам’яті, бо їхні смерті є символами порушеної реальності


Здавалося б, це видавання бажаного за дійсне. Але чи не є паперові/електронні гроші, за суспільною конвенцією, лише подобою якоїсь «справжньої» валюти? Та, маючи кошти, ми легко задовольнимо чимало бажань. Лакан послуговується поняттям «надлишкова насолода», як Маркс запроваджує термін «додана вартість». У кожному разі виникає ефект роздвоєння реальності. Його ж ми відчуваємо, читаючи Кафку чи дивлячись фільми експресіоністів, де реальність ніби «пливе». Несвідомо коли-не-коли ми наділяємо себе різноманітними неймовірними характеристиками: силою, сексуальністю, підступністю, чеснотами. А тоді, як-от у притчі про сон Чжуан-цзи та метелика, не знаємо, хто ми є насправді.
Через це Жижек порівнює реальність із тонкою павутинкою. У відомому образі Малевича чорний квадрат (потаємне бажання) проявлено на білому тлі (реальність). Щоб нас повністю не поглинули бажання, не можна допустити їх цілковитої реалізації. Бо реального взагалі більше не буде. Його потрібно підтримувати символічними засобами. Так само як до Гамлета заявляється привид батька, так і кіборги та термінатори масової культури натякають, що вони певною мірою реальні. Проте для повноти існування як суб’єктам, їм таки бракує бажання. Подібно до вампірів із фільмів жахів, які повертаються, щоб прорватися з потойбіччя і бодай якось зачепитися за реальність, жертви Голокосту й ГУЛАГу виринають у нашій пам’яті, бо їхні смерті є символами порушеної реальності. Парадоксально, але реальність оголошується Лаканом-Жижеком симптомом — несказане, таємниче. Щоб бути, їй потрібно весь час ховатися. Як у голлівудських кінострічках: пара, щоб закохатися насправді, має спочатку вдавати закоханість. Тут споглядаємо появу «великого Іншого» — фіктивного персонажа, який ніби за нас вирішує, що нам робити: любити, поважати, хотіти тощо. У Геґеля роль «великого Іншого» грає «хитрість розуму»: хоч би що робили люди, їхня доля завжди залежатиме від верховного задуму світового Розуму. Такими самими є «невидима рука ринку» в Адама Сміта та промови комуністів, які переконані, що говорять від імені самої історії та її законів. Сталініст спокійно піддає тортурам «ворогів народу», бо вважає себе представником та обранцем народу. Ось чому Жижек наполягає: за Лаканом, «великого Іншого» не існує.

 

Читайте також: Велика кінематографічна феєрія


Не менш дивною бачиться реальність, у якій невизначеними є суб’єкт та об’єкт. Жижек пропонує розглянути це на прикладі порнографії. На його думку, не об’єктивовані герої, а глядач порно є завмерлим об’єктом, адже для нього не існує ніякої заборони: актори на екрані доведеними до краю діями показують геть усе. Суб’єкт та об’єкт ніби міняються місцями: реальність зникає, бо вже немає бодай чогось прихованого. Тож суб’єктові не залишається нічого, як обертатися довкола центру насолоди, який завжди буде чимось більшим за нього.


У підсумку Жижек стверджує, що лаканівський психоаналіз видається не надто оптимістичним, бо пропонує робити ставку на найгірше. Хтозна, можливо, саме цим і пожвавиться людський самопорятунок?

Новини RedTram

Loading...