Ріхард Герцінґер

Саудівський вузол

18 Жовтня 2018
Саудівську Аравію Захід вважає незамінним гарантом забезпечення стабільності й порядку на Близькому Сході.

Останнім часом до цього навіть додавалися сподівання на те, що країна всебічно реформуватиметься та — насамперед у питанні прав жінок — наблизиться до стандартів сучасних західних суспільств. Однак тепер стає чимраз чіткіше видно: саудівський режим — це що далі, то більш непрогнозована й деструктивна сила. Ймовірне вбивство журналіста Джамаля Хашукджі в саудівському консульстві в Стамбулі руйнує довіру до позірного партнера в справах безпеки. Через цей випадок президент США Дональд Трамп опинився перед дражливою проблемою. Адже він робив ставку на власний альянс із саудівським королівським домом та його новою «сильною рукою» — спадковим принцом Мухаммадом ібн Салманом (у західних медіа на його позначення використовують абревіатуру МБС) — не останньою чергою з огляду на велике прагнення Вашингтона ізолювати Іран. Але тепер глава Білого дому змушений вимагати пояснень від привілейованого союзника та погрожувати йому можливими наслідками.

 

Читайте також: Убивство чи зникнення? Що відомо про ситуацію із саудівським журналістом в Стамбулі


Оскільки критик режиму Хашукджі жив в еміграції в США й там регулярно писав для авторитетного видання Washington Post, акт насилля щодо нього — це випад проти Сполучених Штатів. Якщо підтвердиться жахлива підозра, що команда кілерів саудівського режиму катувала й убила журналіста в консульстві Саудівської Аравії, а потім, розчленувавши, вивезла, то це дискредитуватиме не лише відносини Вашингтон — Ер-Ріяд, які донедавна здавалися бездоганними. Загалом афера проливає на МБС, якого на Заході всіляко презентували як реформатора-благодійника, похмуре світло. Хоч у спадкового принца є для своєї країни амбітні модернізаційні плани, однак це не має нічого спільного ні з пом’якшенням репресій, ні тим паче з початками демократизації. Навпаки, щоб утвердити свою аж ніяк не беззаперечну позицію у владі, МБС, здається, готовий до брутального придушення будь-якого опозиційного руху. Тож у Саудівській Аравії останнім часом частішають свавільні арешти блогерів, журналістів і громадських активістів.

Останні події ще переконливіше показують: жести покори перед диктатурами, що хизуються, погрожуючи, невиправдані. Хоч би що там з’ясувалося в справі Хашоґґі, Захід мав би врешті почати з пересторогою ставитися до свого «партнера», для якого міжнародні норми, очевидно, мало що означають


На зовнішню критику цих посилених репресій режим спадкового принца реагує із надзвичайним роздратуванням і ворожістю. Коли влітку цього року міністерка закордонних справ Канади наважилася засудити у Twitter арешт правозахисниці в Саудівській Аравії, Ер-Ріяд одразу ж вислав канадського посла та запровадив інші жорсткі каральні заходи щодо цієї країни. Проте той нечуваний вчинок саудівців щодо однієї з провідних західних демократій не викликав у союзників Канади жодної рішучої реакції. Канадський уряд мусив розгублено взяти до відома: союзники не збираються відкрито ставати на його сторону, що можна було б зробити, наприклад, оголосивши твіт міністерки своїм і поширивши його в мережі. Навпаки, ЄС, Велика Британія та США відреагували радше стримано, не висловлювали виразно солідарності, натомість пропонували своє «посередництво» між Оттавою та Ер-Ріядом. Такі слабкодухі реакції утверджують саудівський режим у його переконанні, що він достатньо сильний, щоб затикати рота вільним суспільствам і їх демократично обраним урядам. Уже й Німеччина нещодавно відчула на собі цю самовпевнену поведінку, і відповідь її була лицемірною. Побіжне висловлювання тодішнього німецького міністра закордонних справ Зіґмара Ґабріеля в листопаді 2017-го стало для Ер-Ріяда приводом відкликати саудівського посла з Берліна, звинувативши німецький уряд у поширенні «неправдивої інформації». Високопосадовець прокоментував долю ліванського голови уряду Саада Харірі, який під час візиту в Саудівську Аравію оголосив про свою відставку — рішення, яке він незабаром відкликав. Ґабріель натякнув тоді, що саудівський уряд міг затримати Харірі проти його волі й змусити зробити таку заяву під тиском.

 

Читайте також: Убивчі інтриги


Спроби наступника на посаді міністра Гайко Мааса владнати конфлікт з Ер-Ріядом залишалися довгий час безуспішними. І лише після того, як нещодавно Маас під час Генеральної Асамблеї ООН офіційно висловив саудівцям від імені Німеччини свій «жаль», вони погодились миритися й прислали свого посла назад до Берліна. Останні події ще переконливіше показують: жести покори перед диктатурами, що хизуються, погрожуючи, невиправдані. Хоч би що там з’ясувалося в справі Хашукджі, Захід мав би врешті почати з пересторогою ставитися до свого «партнера», для якого міжнародні норми, очевидно, мало що означають.


Щоправда, найбільшою загрозою в регіоні сьогодні є агресивна лідерська політика Ірану. Однак Саудівська Аравія, зі свого боку, веде в Ємені брутальну війну, незважаючи на жертви серед цивільного населення. Сприймати деспотії будь-якого ґатунку як тривалі гаранти стабільності було й залишається небезпечною ілюзією. Для іншої дедалі авторитарнішої держави випадок Хашукджі виявився дуже доречним. Звинувачуючи Саудівську Аравію, очільник турецької держави Ердоган може відвернути увагу від власних репресивних розправ із непоступливими критиками. І це відкриває йому можливість знову зблизитися зі США після нещодавнього конфлікту. Мабуть, не випадково саме тепер було звільнено американського пастора Ендрю Брансона, через арешт якого Трамп чинив посилений економічний тиск на Туреччину. Ердогану випала досконала нагода для жесту доброї волі, тим паче, що цим він саме вчасно — до майбутніх проміжних виборів у США — подарував американському президентові ефектний публічний успіх. Тому цілком можливо, що після саудівців Трамп незабаром обійматиметься з Ердоганом.

Новини RedTram

Loading...