Єлизавета Гончарова

Мотивація

16 Жовтня 2018
Відповісти — тому що так треба — звичайно, легше, ніж обґрунтовано пояснювати що, чому та навіщо.

Особливо, якщо є яка-не-яка влада або інші важелі впливу: стій, стріляти буду! І, правда ж, в цьому випадку жодних питань — навіщо... Інколи це, дійсно, працює на користь  швидкого розв’язання проблеми. Але часто ми навіть не помічаємо, як відсутність здорової пропаганди не просто нівелює багато корисних ідей, а в прямому сенсі вбиває. Тому що це напряму стосується мотивації, яка, як відомо, на війні не останній чинник перемоги.

 

На творчій зустрічі в Слов’янську з франківським істориком Назаром Розлуцьким, який випустив у видавництві “Темпора” свій “Нотатник мобілізованого”, розгорнулась цікава дискусія щодо ролі пропаганди в армії. Тема логічна, бо в його книжці звучить не дуже традиційний голос: не добровольців, які зазвичай достатньо внутрішньо мотивовані, а людей, що потрапили на війну через мобілізацію. І вони, як ніхто інший, на погляд автора, потребували створення правильної парадигми мотивації для більш якісного виконання своїх обов’язків. Бо це тільки здається, що всі, хто отримав камуфляж та зброю, апріорі чітко розуміють процеси, що відбуваються в суспільстві, роль військових, цивільних та іноземних окупантів в цій війні. Зазвичай, коли мова заходить про пропаганду, багато хто думає, що вона більш потрібна мешканцям Донецької та Луганської області, щоб розтлумачувати причини та наслідки. Але історик, посилаючись на свій досвід служби, впевнений: роз'яснювальної роботи, яка мотивує, вкрай не вистачає і в армії. З його досвіду, люди, яких в радянські часи називали “замполітами”, а в сучасній українській армії — заступниками командира з роботи з особистим складом, зазвичай завалені паперовою роботою, в той час як бійці потребують регулярного та змістовного спілкування на гострі та важливі для захисника країни теми. “Я нещодавно був на зборах резервістів, де звучав Марш української армії. Але яка його історія, яке важливе посилання він несе для нашого війська, ніхто і не збирався пояснювати... Співають: “Не хочемо ні слави, ні заплати. Заплатою нам радість боротьби!”. А хлопці питаються: це що, ми без зарплати повинні воювати чи що? ” -  розповів про майже анекдотичний випадок Назар.

 

Фото 6262.com.ua

 

Попри те, що на сьогодні в нас немає мобілізації, подібні приклади (а інколи й набагато гірші), можна знайти і серед тих, хто служить за контрактом. Як жителька прифронтового міста, можу розповісти про безліч дискусій з хлопцями, які отримують від волонтерів допомогу: про важливість відвойовування окупованих земель, причини початку війни та необхідності стримувати агресію, роль Майдану в історії України та, не повірите -  навіть, про наявність російських найманців з того боку фронту. І, на жаль, за всі роки війни було не так вже і багато підрозділів, які відгукувались на пропозиції співпраці саме у сфері історичного та політичного інформування, які організовували місцеві активісти: лекції, зустрічі з письменниками, істориками, громадськими діячами. Частіш за все спеціалісти з роботи з особливим складом для своїх просили “хліба і видовищ”: концертів, кіно чи екскурсій. Це, звісно, необхідно, бо діє як підтримка та розвага від бліндажної рутини, але патріотична мотивація не менш важлива.

 

Читайте також: Аннетт В’євйорка: «Ми не знаємо, які питання майбутнє поставить щодо Голокосту»

 

А пропаганда в сучасній війні не може бути “кондовою”, складеною з лозунгів та завчених тез, бо ми вже живемо в іншій країні, ніж тоталітарний СРСР. Так, в армії дуже важливо, щоб кожна людина працювала, як частина механізму, підпорядковувалась наказам, тримала дисципліну, навіть якщо не до кінця розуміла кінцевий результат або стратегію маневру. Але також вкрай необхідно, щоб воїни мали уявлення, за що вони стоять зі зброєю в руках на передовій, чому їхня місія важлива та як вони продовжують своїми вчинками багатовікову традицію спротиву. Для подання подібної інформації існують різні засоби, але вони обов’язково повинні бути залучені для мотивування бійців. Бо історія, в тому числі, України, знає немало прикладів, як демотивація людей зі зброєю приводила до тотальної поразки. А скільки зараз таких “засланих козачків”, які волають “нехай їхні сини воюють”, “повертайте зброю на Київ”, “на передовій не воїни, а самі діти” в реальному та віртуальному оточенні бійців! Чи готові цьому протидіяти офіцери з роботи з особистим складом, які в більшості випадків навіть не намагаються вирости з колишніх “замполітів”... 

 


Фото 6262.com.ua

Назар Розлуцький, який фахово вивчає український визвольний рух, каже, що власний військовий досвід змінив ставлення навіть до предмета його наукової цікавості. “Я побачив, як складно на війні, навіть, коли є базове державне фінансування. Тепер я можу більш гостро відчути, як же важко було воювати в свій час тим, хто виборював Україну в умовах партизанської боротьби. Тому не треба втішатися тезою, що ви, мовляв, підете захищати, коли ворожі танки загуркочуть по вулицях вашого міста. Ні, тоді буде пізно і набагато складніше. Тому треба це робити свідомо і вчасно, щоб зупинити ворога якомога далі від вашої родини”. Як на мене, гідна мотивація, про яку більш детально можна прочитати в першій книзі цього молодого автора і воїна.

Новини RedTram

Loading...