Тарас Лютий

Буддійський спокій

16 Жовтня 2018
«Що у вас на думці?». Таке запитання всякчас перестріває будь-кого в рядку для допису, щойно він або вона заходить у надзвичайно популярну нині соціальну мережу Facebook.

Припустімо, багато хто погодиться з тим, що тільки-но зареєструвавшись і створивши обліковий запис, не всяк наважиться поспішати, щоб відправити своє повідомлення світові. Утім, Facebook наполегливо підохочує всіх до цього кроку.
Є незліченно тих, хто розпочинає віртуальну взаємодію з публікації знімків чи картинок, адже візуальний контент не потребує строгості формулювання, а чуттєве сприйняття часом є набагато легшим і безпосереднім. За якийсь час неодмінно починається процедура пошуку «друзів»: спочатку близьких знайомих, а врешті-решт і просто цікавих або знаменитих осіб, кого можна й узагалі не знати. Трапляється так, що й ми викликаємо до себе інтерес у інших. Коли достатня для активної комунікації критична маса «друзів» таки назбирається, відбувається перехід до жвавішого спілкування. Спочатку воно здійснюється за допомогою значка «вподобати»: саме в такий спосіб відзначаються зображення чи дописи, які припадають користувачам Facebook до душі, а надалі виявляється сміливість писати коментарі. Перші з них частенько геть короткі. Вони виражають ставлення до побаченого, почутого чи прочитаного. Згодом уже артикулюються цілі речення, у яких спостерігається спроба сформулювати власне судження щодо того, що непокоїть або, навпаки, подобається.

 

Читайте також: Радянський маскульт


Але з ким доводиться мати справу, долучившись до Facebook? Чи справді достатньо поставити власне фото й написати своє ім’я — і більше нічого не треба, щоби повноцінно ввійти в нетрі мережі? Неважко переконатися, що навіть у реальному соціальному житті доводиться носити маски й не завжди випадає бути собою. У навчанні, роботі чи просто в публічній сфері потрібно ставати учнями, працівниками або ж, скажімо, пасажирами, глядачами, споживачами тощо. Тож не варто помишляти, нібито Facebook якимось магічним чином дає змогу позиціонувати справжнього себе чи бодай до кінця розкриватися. Тут так само всякчас граються певні ролі.

навіть у реальному соціальному житті доводиться носити маски й не завжди випадає бути собою. тож не варто помишляти, нібито Facebook якимось магічним чином дає змогу позиціонувати справжнього себе чи бодай до кінця розкриватися. Тут так само всякчас граються певні ролі


Комусь кортить формувати думки про суспільний порядок денний, а хтось воліє висловлювати своє експертне судження. Декому до снаги провадити тут професійну діяльність, а для когось важливо просто порозважатися. Та в кожному разі будь-чиє висловлювання спряжене з намаганнями здобути популярність серед якомога ширшої аудиторії. Тож Facebook вільно найменувати дзеркалом, у якому відображається наша подоба. Кожний із учасників комунікації неймовірно скидається на міфологічного Нарциса.


Стається так, що створювані дописи та селфі вряди-годи збирають серед найкрасномовніших або найпривабливіших рекордну кількість уподобань. Варто визнати: багатьом несамовито подобається тиснути значок здійнятого догори пальця, щоправда за мовчазною умовою так само отримати схвалення у свій бік. Інші, навпаки, орієнтовані не на дію, а лише на споглядання. Для них клацнути «like» може означати піддатися звабам споживацтва чи віддатися на поталу емоційності. Такі дієвці помітні хіба там, де індексується кількість переглядів запощеного відео. Натомість охочі до лайків раз по раз досадують: чому ж їхні дописи тільки продивляються, але не хочуть уподобати?

 

Читайте також: Велика кінематографічна феєрія


З цього моменту, ймовірно, і починається Facebook-залежність. Якийсь час осоружне запитання «що у вас на думці?» сприйматиметься як імператив запостити абищо. Якщо дописувач прагне досягнути лише wow-ефекту, тоді він уже не гребуватиме й сумнівним змістом поширюваних повідомлень. Так відкривається скринька Пандори, що містить у собі негативну енергетику емоцій. Нібито заохочуючи обмін думками, Facebook збурює повінь негативу, яку нерідко називають пейоративним словом «срач». Кожний учасник такої «дискусії», керуючись переконанням власної правоти й переваги, а також підживлюючись жагою помсти, зчиняє небувалий галас і маніфестує бажання умовної ліквідації свого конкурента. Цікаво, що в реальному житті люди, які вступили в суперечку через посередництво новітніх медіа, таки нечасто схильні протистояти одне одному, а із застосуванням грубої сили й поготів. Нерідко спостерігається лише взаємне ігнорування. Тобто сценарій «Кайдашевої сім’ї» розгортається віртуально. Такий стан речей дозволено назвати символічним насильством. Зрештою, популярність у Facebook перетворюється на вагому складову символічного капіталу, за який і доводиться вступати в боротьбу. Своєю чергою, це означає: годі сподіватися на те, що соціальна мережа залишатиметься осередком раціонального з’ясування проблем.


Попри все, найскладнішим виявляється збереження незворушності в цьому вирі непримиренності. Звичні засоби масової інформації давно навчилися використовувати сенсації й негатив задля привертання уваги масового споживача. Проте користувачі сучасних медіа не квапляться щось змінити та налагодити діалог. Схоже, питання «чи може з’явитися нова сфера публічності з дотриманням автентичності й щирості?» надалі залишається риторичним.

Новини RedTram

Loading...