Тетяна Микитенко

Обережно, молебень!

15 Жовтня 2018
Ви знали, що однією з надсекретних суперсил українців є вміння бачити лик Божий у будь-яких «розводах» чи взагалі в якомусь застарілому грибкові на стіні? Якщо ні, то в мене для вас погана новина. Можливо, вам видається, що ви живете у XXI столітті, але це не так: Середньовіччя ще тут.

Воно буяє, і головним свідченням цього є різноманіття релігійних психозів на будь-який смак: ми освячуємо мости, щоб вони не розвалилися, замість просто будувати якісно. Кропимо святою водою шкільні лінійки, і байдуже, що там можуть бути діти різних віросповідань або ніякого взагалі. Б’ємо поклони дефекту на вікнах, бо бачимо в ньому лик Богородиці, молимося через Instagram і платіжні термінали. Наші депутати намагаються проштовхнути законопроект про щоденне хорове читання «Отче наш» у Верховній Раді та ініціюють заборону продавати труси в релігійні свята (так, серйозно). Наші священнослужителі вручають ордени та грамоти дрібним чиновникам, щоб ті «посприяли», а службовці більшої величини декларують приватні церкви, каплички або просто мощі. Що відбувається? Ми будуємо державу героїв ікони й кадила?

 

Читайте також: Краса відносна


Насправді я нічого не маю проти набожності й свободи віросповідання, але єдина свобода, яку бачу в наведених вище прикладах, — це підміна змісту формою. Коли нам бракує першого, ми звертаємося до другого. Це культивують і згодом часто використовують не на нашу користь. Погодьтеся, якщо в рандомний набір слів вставити «Бог» і «правда», то можна отримати пафосні лозунги для будь-якої партії. Вони все зрозуміли, «схавали фішку», так би мовити.
Нашим політикам важко жити, імовірність того, що їх можуть послати подалі під час виступу в універах чи на якомусь медіа, на підприємствах чи на вулиці, досить значна.

Мости не стоятимуть тільки тому, що їх окропили святою водою, мери українських міст не стануть продуктивнішими від того, що навколо них помахали кадилом, мінімальні зарплати не зростуть пропорційно кількості фоточок Гройсмана в церкві, а Верховна Рада не працюватиме краще від хорового виконання «Отче наш»

Нація вчиться гучно говорити те, що думає, але вихід знайшовся. Церкви! Там навряд чи пошлють: атмосфера не сприяє. Там можна корчити порядність рівня «Бог», та й електорат там пасивний і покірний: раптом що, то з хресної ходи — просто на виборчу дільницю. Тож чому б не вкласти зусилля у вирощування нового покоління класу молитовних, таких собі новітніх зомбі-бабусь, що хрестяться на грибок на стіні найближчого будинку в спальному районі?


І тут починається карусель із:
• молитовних сніданків спочатку на загальнодержавному рівні, а потім по дедалі менших спільнотах;
• просувань «християнської етики» в шкільну програму без огляду на відділеність школи від церкви (і чому взагалі «християнська етика», а як щодо просто «етика»?);
• обов’язкових депутатських вітань із релігійними святами з такою активністю, ніби якщо він не запише відеоролик, то Христос не воскресне;
• олімпійського рівня забігів церквами за якомога більшою кількістю селфі.

 

Хочу вам нагадати, що напередодні останніх президентських виборів Олександр Турчинов ініціював проведення спільної молитви за Україну в церквах усіх конфесій. Ще трохи й у нас організується умовна партія Посольства Божого, там паче, для цього є добре підґрунтя. Ми любимо форму! Це нас вирощували на Кашпіровському й далі виховують на «Битві екстрасенсів», це ми зберігаємо шлюб через підливання місячних у борщ. І це до нас цього тижня звернулося українське BBC із проханням не вдаватися до сечотерапії (тобто вони припускають, що їхні читачі, які вже доросли до того, щоб читати в інтернеті не «Одноклассников» чи «Комсомольську правду», а ВВС, усе одно лікуються сечею). Тож логічно: щоб навернути нас на якийсь «правильний» політичний шлях, треба використовувати спецефекти такого самого змісту. Звідси й зростає цей церковний карго-культ політичної елітки із закликами: «Особливо гостро відчувається потреба в єдності заради миру, свободи й гідного майбутнього, а це може відбутися лише тоді, коли люди об’єднуються у спільній молитві до Господа».

 

Читайте також: Теорія еволюції міста

 

То цитата з останнього президентського звернення до учасників молитовного сніданку в Одесі, і вона є найкращим поясненням, чому цей культ не працює. Ні на країну, ні на нас.

 

Тому що не можуть наші мир, свобода й гідне майбутнє залежати від сферичної «спільної молитви» у вакуумі. Та й узагалі немає ніякої молитви, що нас об’єднує, бо це гра в імітацію та формалізм. Молитва й справді чудовий об’єднавчий фактор, а формування спільної духовності — дуже важливий елемент. Але ж як відбувається це в нас: батюшка читає незрозумілий текст, а поруч стоїть умовний політик і рухає губами в потрібні моменти. Краще б вони вже навчилися казати запальні промови, як Лютер Кінґ, як Тетчер. Ось це справжні молитви для нації, а не імітації. Наші ж відтворюють форму й видимість, а суті немає. Пустота формалізмів.

 

Мости не стоятимуть тільки тому, що їх окропили святою водою, мери українських міст не стануть продуктивнішими від того, що навколо них помахали кадилом, мінімальні зарплати не зростуть пропорційно кількості фоточок Гройсмана в церкві, а Верховна Рада не працюватиме краще від хорового виконання «Отче наш». А як щодо «християнської етики» в школах? Гадаю, для початку треба запровадити дисципліну, що розвиває критичне мислення, бо без цього нам ніяк, особливо в те саме гідне майбутнє.

Новини RedTram

Loading...