ОНУХ

Ми чемпіони світу

13 Жовтня 2018
Міжнародний аеропорт ім. Фредеріка Шопена Варшава-Окенце, ранній вечір.

 У залі вильоту довгі черги для здачі багажу, а це означає, що народ кудись летить. Дивлюся на напрями: Анталья, Астана, Кутаїсі, Токіо-Наріта, Доха, Лансароте, Арресіфе, Єреван, Тель-Авів, Сінгапур. Напрями досить екзотичні, а отже, народ здебільшого летить, напевне, не в справах, а як туристи ― витрачати тяжко зароблені злоті.


Відвідую рідний край уперше за рік і, як завжди після такої перерви, трохи пильніше спостерігаю дійсність. Бачу її в іншій перспективі, ніж місцеві жителі, й, можливо, вона дуже вибіркова, загострена.


Під час родинної вечері дивимося понеділкову телевиставу, спектакль у режисурі Юліуша Махульського, широко відомого і в Україні бодай завдяки таким культовим фільмам, як «Ва-банк», «Сексмісія», «Дежа вю» і «Кінгсайз». Цього разу телеспектакль розповідав про переговори, які вело керівництво підпільної Армії Крайової (АК) із німецькою владою напередодні капітуляції Варшавського повстання восени 1944 року. Цікава, хоч інколи трохи нуднувата вистава, але в таких реконструкціях історичних подій незмірно важко створити драматургію, яка допомагала б підтримувати інтерес глядача.

 

Читайте також: Цивілізаційна місія і я


Після 63 днів драматичних боїв Варшавське повстання приречене на неминучу поразку, але керівники АК прагнуть найпочеснішої капітуляції перед і далі могутньою німецькою армією. Партнером повстанців у тих переговорах був Еріх фон дем Бах-Зелевський, генерал СС (обергрупенфюрер СС), командувач усіх антипартизанських військ у Європі, власне, відповідальний за придушення повстання у Варшаві. Парадоксальна річ: Бах-Зелевський мав у своїх жилах польську кров, про що не раз згадував під час переговорів, намагаючись, певне, здобути бодай дрібку симпатії. Але це все деталі. У версії, поданій польським глядачам напередодні чергової річниці поразки повстання, бачимо есесівського генерала, зображеного як мало не англійський джентльмен, що з найвищою повагою ставиться до представників польського підпілля, які вимагають почесної капітуляції та визнання Армії Крайової як рівної сторони, що воює, а не як, за твердженнями німецької пропаганди, звичайних бандитів. Бах-Зелевський зрештою погодився на такі записи в документах про капітуляцію, а що їх не завжди шанували, то вже інша справа.


Поляки ― гордий народ. Інколи я думаю, що гордість ― головна риса їхнього характеру. Навіть через 74 роки після поразки повстання, під час якого загинуло приблизно 200 тис. осіб, із них до 180 тис. ― цивільні жителі Варшави, зокрема й 33 тис. дітей, про нього розповідають із позиції національної гордості.

Поляки — гордий народ. Інколи я думаю, що гордість — головна риса їхнього характеру. Це важлива риса, але ще краще, коли цій, безперечно, значущій і конструктивній національній рисі товаришать ще й інші, такі як толерантність, брак погорди до інших, відповідальність, витривалість і терплячість


Після поразки повстання гітлерівці систематично руйнували місто, внаслідок чого 30% будинків Варшави лежало в руїнах, а Старе Місто було знищене на 100%. Це гігантські втрати для народу та держави, але коли поляки розповідають про них сьогодні мовою мистецтва, то їхня гордість знову-таки домінує над здоровим глуздом і критичним поглядом на власну історію. Отож, напевне, постать гітлерівського злочинця Бах-Зелевського зображена в ареолі джентльмена тільки тому, що він погодився вшанувати ту польську гордість, щоб зрештою найзвичайніше у світі використати її.


Одразу після телеспектаклю вечірні новини знову повнилися національною гордістю, бо ж польська команда повернулася з чемпіонату світу з волейболу із золотою медаллю. Настрій святковий, президент нагороджує спортсменів високими державними відзнаками, всі говорять про це, навіть мій кузен, не надто емоційний чоловік, піддався підігрітій медіа атмосфері ейфорії. Мої спроби охолодити її були марними, а до зауваг, мовляв, волейбол хоч і хороший вид спорту, що пробуджує емоції, але в глобальному масштабі периферійний, поставились майже як до блюзнірства. Я швидко зорієнтувався, що, можливо, поводжусь, мов слон у крамниці з порцеляною, і розбиваю своїм скепсисом розпалені національні почуття.

 

Читайте також: Митець-суперзірка


Коли наступного ранку на популярному цілодобовому інформаційному каналі TVN я побачив інтерв’ю з двома чоловіками, котрі, як виявилося, здобули золоту медаль із... повітроплавання, зрозумів, що це не зі мною щось не так. Ну що ж, поляки й далі мають відчувати гордість, бо хоча повітроплавання є ще більш периферійним видом спорту, ніж волейбол, але вони, зрештою, у ньому чемпіони світу. І про це не можна забувати.


Поляки ― гордий народ. Інколи я думаю, що гордість ― головна риса їхнього характеру. Це важлива риса, але ще краще, коли цій, безперечно, значущій і конструктивній національній рисі товаришать ще й інші, такі як толерантність, брак погорди до інших, відповідальність, витривалість і терплячість.


Варто, можливо, скористатися нагодою й поглянути на наші українські справи з трохи більшою дозою національної гордості, бо на цьому етапі бачу її великий дефіцит. А втім, як і наші сусіди поляки, не забуваймо про толерантність, брак погорди до інших, відповідальність, витривалість і терплячість.

Новини RedTram

Loading...