Ігор Лосєв

Миротворці: мрії, ілюзії і реальність

4 Жовтня 2018
Ідея про спрямування на Схід України міжнародної миротворчої місії ось уже два роки є улюбленою «фішкою» Петра Порошенка.

Мовляв, вони стануть озброєними лавами на українсько-російському кордоні в районі Луганської та Донецької областей, Росія не зможе постачати зброю, техніку, боєприпаси, матеріально-технічне забезпечення і створені Москвою псевдореспубліки без потужної підтримки сусідньої держави будуть змушені припинити агресивні дії. І настане мир… Справді, якби так усе було в реальності, Україна перемогла б позбавлені зв’язку з московським центром «ДНР» та «ЛНР» і відновила б свою територіальну цілісність.

 

Проте РФ досі залишається в нереформованій ООН постійним членом Ради Безпеки, а отже, має право вето на все, що її не влаштовує. А не влаштовує насамперед поразка її колоніальних бантустанів, які дипломатично називають ОРДіЛО. Тому вона постійно вимагає, щоб миротворці були розташовані на лінії фронту між військами України та російсько-колоніальними формуваннями «ДНР» і «ЛНР». Це означає заморожування статус-кво на багато років, увічнення російської окупації українських територій. Отже, абсолютно не випадає розраховувати на згоду Росії, вона не діятиме проти власних імперських планів.

 

Не для того РФ вдерлася на Донбас, щоб віддати контроль над захопленими землями міжнародним структурам і певною мірою Україні. Таким чином, на наші умови Путін не погодиться, із чого випливає, що миротворча місія може стати реальністю лише в разі згоди на умови Путіна. А це означає нашу капітуляцію.

 

Читайте також: Анатолій Петренко: «З військового погляду Україна готова до запровадження миротворчої місії ООН на Донбасі»

 

Патріотичні партії України та ще й у рік президентських і парламентських виборів також не захочуть підписувати собі політичний смертний вирок. Якщо хтось в офіційному Києві захоче придбати лаври миротворця такою ціною, ситуація з легітимізацією капітулянтських домовленостей буде ще драматичнішою, ніж під час продавлювання у Верховній Раді «особливого статусу Донбасу»…

 

Насправді для миру на Сході потрібні не миротворці, а виведення російських військ та їхніх найманців із Донбасу. Але РФ усупереч здоровому глузду та очевидним обставинам постійно намагається навіяти навіть тим, хто їй уже давно не вірить, що вона не є стороною воєнного конфлікту на теренах України. Це, мовляв, Україна повинна помиритися з «ЛДНР». Однак ніяких «ДНР/ЛНР» як політичної реальності не існує, а є російські окупаційні війська і місцеві колоборанти, керовані з Москви. Фактично в особі «республік» Кремль реалізує свої традиційні сценарії збройної агресії. Досить згадати, як у 1939 році на захопленій у фінів території було створено так звану Фінляндську демократичну республіку на чолі з досвідченим московським партійним функціонером Отто Куусіненом. А війна СРСР проти Фінляндії пояснювалася як конфлікт між «суверенною» ФДР і «кривавою гельсінкською хунтою», до якого СРСР не має ніякого стосунку, лиш там потроху допомагає повсталому фінському пролетаріату…

 

На початку 20-х років ХХ століття Москва створила на Далекому Сході буферну псевдодержаву ДВР — Далекосхідну республіку, яка повністю керувалася з Кремля. А якщо Японія скаржилася на рейди радянських військ у глиб контрольованої японцями території Маньчжурії, то з Москви відповідали, що це дії ДВР, до якої СРСР не має жодного стосунку і за яку не відповідає. Щоправда, ця ДВР раптом зникла, ніби її ніколи й не було, а натомість знову з’явилися прикордонні краї, області та автономні республіки СРСР… Отже, нічого нового Росія не демонструє. З огляду на все сказане вище сподіватися на запровадження міжнародної миротворчої місії на Сході нашої країни не випадає. Чому Порошенко постійно про неї говорить? Ну йому ж треба щось казати, виявляти підвищену дипломатичну активність…

 

Читайте також: Формат очікування: Курт Волкер про миротворців, Мінський процес і Javelin для України

 

На жаль, він мовчить про те, про що варто було б кричати. Приміром, жодного слова не сказав у Генеральній Асамблеї ООН про Будапештський меморандум, про те, що Україна, сподіваючись на захист світового співтовариства, відмовилася добровільно від третього у світі ядерного арсеналу. Замість Порошенка про це сказав із трибуни ООН президент Польщі Анджей Дуда…

 

Проте уявімо собі, що фантастика стала реальністю й Москва погодилася на місію на українсько-російському кордоні. І що ж то буде за місія? Сьогодні вже виявили бажання брати в ній участь такі країни, як Сербія, Білорусь, Фінляндія, Швеція, Австрія, Туреччина. Із цих шести країн чотири однозначно гратимуть не на українському боці. Білорусь де-факто не є незалежною державою, перебуваючи під абсолютним контролем Росії. По-перше, вона є членом очолюваного Москвою військового блоку — ОДКБ. По-друге, на її теренах розташовані російські війська, а нещодавно стало відомо, що Путін нав’язує Лукашенці створення в Білорусі великої російської військової бази. Тривають переговори між Мінськом і Москвою про участь російських спецпідрозділів в охороні білорусько-українського кордону. Спецслужби РФ діють у Білорусі абсолютно безперешкодно, зокрема викрадаючи там українських громадян за цілковитого невтручання білоруської держави. Проросійська позиція Сербії відома давно. Міністр закордонних справ Австрії нещодавно запросила Путіна на власне весілля. А лідер Туреччини Ердоган демонстративно «зливається в екстазі» з Кремлем. Фінляндія і Швеція виявлятимуть феноменальну обережність. Чи врятують Україну такі миротворці?

Новини RedTram

Loading...