Тарас Лютий

Межі відвертої чуттєвості

22 Вересня 2018
Чи все те, що надається до зображення, є таким уже безневинним? Якщо ні, то де проходить лінія розмежування між суспільно припустимим і забороненим?

Редактори збірки філософських есеїв «Мистецтво й порнографія» (2013) Ганс Маес і Джерролд Левінсон у вступі зазначають, що сучасна порнографія скидається на справжню бізнес-машину. Якщо в ХХ столітті промисловість розваг, яка формувала популярну культуру, залишала порно в тіні, то тепер усе докорінно змінилося. Статистика ХХХ продукції вражає: близько 420 млн веб-сторінок, 700 млн прокатних DVD, до того ж понад 13 тис. хардкор-фільмів виходять щороку. Загальний дохід від порноіндустрії становить $97 млрд.

 

Революцію з поширення та доступу до порно здійснив інтернет. У нинішній поп-культурі більшого зацікавлення, ніж порно, годі й згадати. Візуальний ряд порнографії чинить шалений влив: без нього майже не обходяться музична індустрія та реклама. Логотипи на футболках на кшталт PornStar або Playboy стають не просто звиклими, а й підкреслюють розкутість. Утім, це не означає, що в суспільстві порнографічні зображення визнаються мистецтвом або чимось наближеним до нього.

 

Читайте також: Радянський маскульт

 

Здавалося б, інтуїтивно всі знають, чим відрізняється еротика від порно. Маес деталізує: порно містить чимало сексуальних анатомічних деталей, а художній твір вхоплює індивідуальні прояви особистості. Приміром, у мистецтві не так важливі статеві органи (хоча наявними можуть бути й вони), як обличчя. Порнографія ж не може ігнорувати технічні елементи сексу. До того ж нерідко в ній спостерігається підкорення й відчужена сексуальність, ба навіть дегуманізація, підкреслюючи чуття найнижчого рівня. Мистецькі образи не характеризуються такими зображеннями любові та пристрасті, бо розкривають обопільну єдність. Порно, мовляв, створює простір для спрощеного використання грубих почуттів. Інші терміни, які часто застосовуються для означення порно, а щонайбільше феміністичною критикою, це експлуатація й об’єктивізація.

 

Зрештою, зазвичай ідеться про те, що в мистецтві спостерігаються доволі граціозні й багатопланові засоби, тоді як у порно все є одномірним. У якийсь момент навіть створюється враження, що всі фільми, романи, журнали, сайти на тему порно є формально-ідеологічними. Бо ж стає нудно, коли затягуються несексуальні сцени, спрощується сюжет. Часто висновок робиться такий: масове виробництво порнотоварів не прирівняєш до творів мистецтва, бо вони не передбачають серійності й не орієнтуються на хіть.

 

Треба погодитися: художники й порнографи творять вигадані світи. Щоправда, мистецькі образи нерідко стають ключем до кращого розуміння реальності, а порнографічні зображення затягують у полон фантазії, прагнучи втримати на цьому рівні, або ж потурають сексуальним забаганкам. Отже, якщо порно й містить якусь цінність, то вона неодмінно інструментальна. Втім, колись на моє визначення порнографії як суто прагматичного витвору від представниці аудиторії довелося почути: порно дозволяє люблячим, але стриманим парам відчувати себе розкутішими.

 

Читайте також: Велика кінематографічна феєрія

 

Маес слушно каже, що мистецький естетичний досвід теж знає про грубі речі. Досить пригадати емоційно складні фільми Ларса фон Трієра, де показано, серед іншого, і сексуальне приниження. Хіба ж ці роботи не мають позитивної сили катарсису? Взагалі існує чимало кінотворів, де секс зображено несподівано («Останнє танго в Парижі», 1972, Бернардо Бертолуччі чи «Піаністка», 2001 Міхаеля Ганеке).

 

Отже, порнографічні повідомлення потребують додаткового розшифрування. Так, Майкл Нівол називає порушення соціальних або моральних норм сексуальної поведінки трансгресивною порнографією (найяскравіший приклад — «120 днів Содому» де Сада): секс між незнайомцями в громадських місцях, із порушенням професійної етики, між різними членами соціальних класів і вікових груп, інцест, насильство тощо. Такі твори мають бути спеціальним предметом вивчення, а не простого споживання. Так само й Брендон Кук наполягає: порнографічний твір не означає, що він одразу етично ущербний. І навпаки: мистецький твір не має імунітету до етичної критики. Іноді те, що кваліфікується як порно, може бути матеріалом для сприяння близькості між людьми, як-от фото не для широкого користування. Порнографія, хоч і не вся, належить до царини вигаданого. Та далеко не вся вигадка є мистецтвом. Нерідко критики порнографії забувають, що уявлення не є моральним еквівалентом дій.

 

Читайте також: Музика як творення віртуальних світів

 

Якось у нетрях Facebook спалахнув цілий скандал навколо англомовного українського видання еротики («Ukrainian Erotic Photography», 2017). Відмінність між еротикою та порно дискутанти проводили приблизно так: перша має справу з натяками, друге — з реальністю. Із визначенням останнього якраз і не можна погодитися. Порно — це завжди уявне, удаване, гіперреальне. Ось чому ті, хто вважає обкладинку із зображенням жінки «в позі підкорення» порнографічною, просто щось собі уявляють, приписуючи непристойність авторам видання. Позаяк мистецький об’єкт не обов’язково є документалістикою чи науковим дослідженням, де має бути все максимально об’єктивно враховано. Нерідко це провокація. Якщо хтось побачив щось незвичне, то це передовсім привід міркувати, а не моралізувати. І це перше завдання критики.

Новини RedTram

Loading...