Єлизавета Гончарова

Про користь примусу

6 Вересня 2018
Майже одразу після звільнення Бахмута від «русcкого мира» активісти звернулися до місцевої поліції щодо дивних рек­ламних оголошень, які можна було побачити на тротуарах.

І питання викликало не креативне місце розташування — на асфальті, а те, що вони рекламували поїздки до Росії, що на початку війни в прифронтовому місті тоді ще сприймалося дуже гостро й боляче. То вже потім, як у багатьох інших, не наближених до війни українських міст, це стало звичним прик­ладом девізу «гроші не пахнуть». Але «родзинкою», через яку активісти просто скаженіли, було те, що виконані написи були жовто-блакитними фарбами. Інакше, ніж знущанням, такий «креатив» назвати було важко: використання патріотичних кольорів, на думку рекламодавців, мало знівелювати факт руху в бік окупантів.


Але нічого поганого в цьому не побачили ані поліція, ані представники місцевого самоврядування, до яких теж було спрямоване звернення. Бо є попит, тому буде й послуга. Люди навіть приходили на засідання виконкому, пропонували заборонити таку рекламу, як тоді зробили в деяких містах. Але ні, підтримки вони не знайшли, мовляв, реклама — справа бізнесу, нічого такого в цьому немає.

 

Читайте також: Донецьк без перспективи


Тому довелось активістам самотужки боротися з цинічними «патріотичними» написами на дорозі, які закликали їхати до країни-агресора. Аж доки власникам не набридло писати те, що через короткий час замальовувалось. Але невдовзі перевезення сягнули більших масштабів, тому в центрі Бахмута з’явилися рекламні розтяжки та борди, які рекламували поїздки до Москви чи Воронежа. І ось тут їх несподівано помітив керівник штабу ООС Сергій Наєв, який їхав повз. Він так обурився, що розповів про побачене на обласній колегії держадміністрації. Бо, на думку генерала, «Выбор есть — Москва. Специальные рейсы» в місті, що межує з окупованою росіянами територією, — це вже не просто бізнес і зовсім не випадковість. «Ми не можемо заборонити політичну рекламу, але те, де вона висить і яким чином пропагує рейси на Москву, трохи неправильно», — звернувся до голови Бахмута командувач ООС. І, о диво, борди зникли, попри «бізнес», «попит» і «свободу слова».

«Міцні господарі» хоча вже й співають гімн із рукою на серці, проте зовсім не поспішають робити радикальні, але потрібні під час війни кроки. Вони не бажають втрачати свій електорат, який має проросійську орієнтацію навіть на п’ятий рік війни


Ще цікавішу картину спостерігали мешканці Бахмута, коли генералу Наєву не сподобалося, що «танки грязи не боятся» на рекламних бордах одного одіозного опозиційного політика. На трасі, що веде просто на фронт, це здавалося відвертим знущанням, бо риторика того політика не залишала варіантів, чиї саме танки такі сміливі. «Повірте, боятимуться», — сказав Наєв і додав, що має питання до тих, хто дозволяє розміщення такої провокаційної реклами. Після цього в Бахмуті всю ніч працювала команда висотників, які білою фарбою замальовували речення про танки на рекламі.


У місті навіть жартували, що невідомо, як там із брудом, а українських генералів ці танки й ті, хто їх підтримує, точно бояться. Така сама історія була й зі знесенням комуністичних пам’ятників та перейменуванням у межах декомунізації, що в багатьох населених пунктах здійснювалася завдяки наполегливості військових, про що потім місцеві можновладці сказали: «Нас змусили». До речі, майже всі реальні ментальні зміни, що відбуваються на звільнених територіях, сталися саме під девізом «бо змусили». Навіть якщо на це не можуть вплинути безпосередньо військові, як-от, наприклад, на кількість українськомовних класів чи традицію проведення свят. І в нашій ситуації, думаю, то не так уже й погано.

 

Читайте також: Випробування вогнем


Ці приклади, як на мене, символічно віддзеркалюють реальну картину співпраці влади на вільних територіях Донеччини. «Міцні господарі» хоча вже й співають гімн із рукою на серці, проте зовсім не поспішають робити радикальні, але потрібні під час війни кроки. Вони не бажають втрачати свій електорат, який має проросійську орієнтацію навіть на п’ятий рік війни.


Але активно пручатися генералам не ризикують, тому в області вже відчутний потужний вплив військових. Тепер уже не окремих командирів, які намагалися патріотизувати локації, де дислокувалися частини, як це було на початку війни, а на рівні вищого керівництва по всій області.
Військові дедалі частіше змушують місцевих керманичів рахуватися з особливим станом регіону та інтересами України. І в деяких принципових питаннях це дає змогу тримати потрібний курс для об’єднання та розбудови України, а не потурати реваншу проросійських сил. Чи це допоможе, далі побачимо, але певні сигнали, які отримують від військових активні мешканці області, зайвими точно не будуть.

Новини RedTram

Loading...